Завдання вчителя  навчити своїх вихованців належно розуміти художній твір

Завдання вчителя літератури вбачаю в тому, щоб навчити своїх вихованців належно розуміти художній твір, аргументовано його аналізувати і формувати своє ставлення до прочитаного. Тому й намагаюся на уроках світової літератури розкрити глибини літератури як мистецтва слова, насамперед навчати учнів мислити, висловлювати власні думки і їх обстоювати. Навчати розуміти світ і жити в ньому за законами добра, справедливості, любові, толерантності.

  На мою думку, щоб уроки були ефективними, досягали поставленої мети, необхідно, щоб вони відбувалися за умови постійної активної взаємодії всіх учнів, тобто навчання має бути таким, де вчитель виступає не як проголошував істин, а в ролі організатора процесу навчання, його лідера.

  Сучасний урок вимагає переосмислення пріоритету методів, прийомів та видів навчальної діяльності , розширення їхньої методичної палітри. Адже, треба не просто вивчити, запам’ятати  дати, літературні факти, описані події, а проникнути в їхню глибинну суть, збагнути позицію автора, його світоглядні засади. А, щоб кожен урок був цікавим для учнів, захоплював їх, на мою думку, без інтерактивних видів та форм роботи не обійтись.

  Наукою встановлено, що під час навчання можливості учнів розвиваються інтенсивніше, ніж за іншими корисними заняттями.

  Завдання розвитку мислення потребує від учителя високого дидактичного мистецтва, вміння навчати так, щоб знання учнів були дієвою системою, спрямованою на особистість.

  Шукаючи більш активних способів викладання, я звернула увагу на інтерактивне навчання і дійшла висновку, що запровадження їх у навчальний процес робить його ефективним, бо ставить учнів перед необхідністю мислити, самостійно шукати шляхи вирішення навчальних завдань.

  Вважаю, що саме інтерактивне навчання заслуговує особливої уваги.

  Основною формою організації навчальної діяльності практично в усіх країнах світу є  класно-урочна система. Будучи прогресивною протягом чотирьох століть поспіль, сьогодні, в умовах науково-технічного процесу, вона перестала задовольняти потреби суспільства в освіті і потребує вдосконалення. Причиною цього стало як закономірне так і неминуче зростання обсягу загальноосвітніх знань, що підлягають обов’язковому засвоєнню, так  і зміна вимог суспільства до освіти. Критика класно-урочної системи найчастіше пов’язана з пасивністю учнів на уроках та відсутністю інтересів до навчання, зниженням якості знань, перевантаженням дітей домашніми завданнями й уроками, з тим, що навчальні заняття шкідливо впливають на здоров’я школярів.

  Процес реформування освіти в Україні, який мав би усунути вади шкільної практики, насправді часто зводиться до спроб введення нового змісту в рамки старої системи. Вносяться зміни в навчальні плани та програми, проте ці заходи істотно не впливають на якість навчання. Як і раніше, в центрі цих перетворень залишається питання «що вивчати?».

Такий підхід уже вичерпаний самою практикою розвитку освіти. Адже обсяг знань не може зростати до безкінечності. Все гостріше стає проблема вдосконалення форм організації процесу навчання знаходження відповіді на запитання «як навчати, як створити умови для розвитку та самореалізації особистості в процесі навчання?». Як, залишаючись в рамках класно-урочної системи, підвищити ефективність навчального процесу, досягти високого інтелектуального розвитку учнів, забезпечити оволодіння ними навичками саморозвитку особистості?

  У своїй діяльності А.С.Макаренко розробляв ідею «завтрашньої радості» ,а В.О.Сухомлинський розвивав цей прийом у створеній ним «Школі радості». Результати діяльності цих педагогів підводять нас до розуміння необхідності введення в навчальний процес сучасної школи такої педагогічної технології, яка була б націлена саме на те, як викликати в дітей почуття радості, забезпечити успіх у навчанні. Значною мірою цього можна досягти, використовуючи сучасні інноваційні технології інтерактивного навчання, перетворюючи, таким чином, традиційний урок в інтерактивний.

  Я використовую основні моделі навчання, що існують в сучасній школі.

  Я.Голант виділяв активну і пасивну моделі. Але термін «пасивна» є умовним, оскільки «пасивність» - це визначення низького рівня учнів, переважно їх репродуктивної діяльності.

  Інтерактивне навчання – різновид активного. Таким чином, інтерактивний – здатний до взаємодії, діалогу.

   Пасивна модель:

-         Учні слухають і дивляться (лекція, монолог, читання, пояснення,

                                                    демонстрація й відтворювальне

                                                    опитування учнів).

    Активна модель:

-         Учні вступають в діалог з учителем, виконують творче завдання

                                                     (самостійна робота, творчі завдання

                                                       Різного характеру).

    Інтерактивна модель:

-         форма організації пізнавальної діяльності, яка має конкретну

мету – створити комфортні умови навчання, коли кожен учень

відчуває свою успішність (групове, колективне навчання, робота

                                                  в парах та інше).

 Інтерактивне навчання – це спеціальна форма організації навчальної діяльності, яка має конкретну, заздалегідь визначену мету – створити комфортні умови для навчання, за яких кожен учень відчуває свою успішність, інтелектуальну спроможність. Організація інтерактивного навчання передбачає моделювання життєвих ситуацій. Під час такого навчання учні вчаться бути демократичними, спілкуватися з іншими людьми, критично мислити, приймати продумані, виважені рішення.

  Вважаю, що інтерактивне навчання – це засіб для досягнення тієї атмосфери на уроці, яка найкраще сприяє співробітництву, надає можливість якнайповніше реалізувати особистісно орієнтовані підходи до учнів.

  Інтерактивні підходи до навчання не є повністю новими для української школи. Вони використовувалися ще в 20- ті роки. Серед них бригадно-лабораторний та проектний метод, робота в парах змінного складу, що було новим словом не тільки в радянській, а й у світовій педагогіці.

  Існують різні думки щодо інтерактивних технологій на уроці літератури. Потрібні вони чи не потрібні?

  Вважаю, що використовувати зазначені технології необхідно в сучасній школі, але перевантажувати урок новітніми методами і прийомами не потрібно, бо такий урок може мати зворотній результат. Учні зможуть назвати прийоми, які застосовували, але задля чого вони це робили і про що нове дізналися не скажуть.

 Інтерактивне навчання має такі позитивні сторони:

-         учитель має можливість раціонально розподілити свій час, допомагаючи активніше дітям із спеціальними проблемами (особистісними та інтелектуальними);

-         учитель менше часу витрачає на подолання труднощів з дисципліною;

-         учні, які мають свій досвід вчителювання, ставляться до вчителів з розумінням та більшою повагою;

-         учні з більшою цікавістю відносяться до творів світової класики.

  Особливістю інтерактивного навчання є підготовка молодої людини до життя й громадської активності в громадському суспільстві і демократичній правовій державі. Це вимагає активізації навчальних можливостей учнів замість переказування абстрактної, «готової» інформації, відірваної від їхнього життя і суспільного досвіду. Уроки також повинні надати учням основні пізнавальні та громадські вміння, а також навики і зразки поведінки.

  Уроки мають захоплювати учнів, пробуджувати в них інтерес та мотивацію, навчати самостійному мисленню та діям. Ефективність і сила впливу на емоції і свідомість учнів у більшій мірі залежить від умінь і стилю конкретного вчителя.

  Я працюю за такими принципами організації інтерактивного уроку:

·        на початку уроку об’єдную дітей в групи зі змінними, залежно від характеру завдання, складом учасників. Пропонується кожній групі визначити лідера, який буде керувати її роботою.

·        Через проблемність завдання збуджувати активність учнів, спонукати їх замислюватися над матеріалом, з яким вони працюють, дивитися на факти під різними, навіть несподіваними кутами зору. Для обговорення обирати проблему, важливу для учнів, для їхнього сучасного життя, сприяти виникненню позитивних емоцій;

·        Робити опору на учнівський досвід і мінімум базових знань з вивченої теми;

·        під обговорення рекомендувати учням створювати оригінальні власні версії, підштовхувати їх до самостійності. Враховувати й оцінювати індивідуальний внесок кожного учня;

·        через емоційне піднесення й почуття розкутості створювати сприятливий фон для засвоєння знань, формувати вміння і навички, розкривати здібності кожного учня.

  У своїй роботі використовую таку класифікацію прийомів інтерактивного навчання:

Колективне

-         робота в парах;

-         робота в малих групах; диференційовано_групова робота.

Колективно – групове навчання

-         мікрофон;

-         незакінчені речення;

-         навчаючись - вчусь;мозковий штурм.

Вирішення проблемних питань

-         дискусія

-         метод «Прес»;

-         «займи позицію».

Прийоми творчої театралізації

-         Інсценування;

-         Стоп – кадр;

-         «чарівний стілець»;

-         Уявна прогулянка.

Техніки опитування

-         анкетування;

-         «лови помилку»;

-         «так – ні».

 

Застосування інтерактивних технологій висуває певні вимоги до структури уроків. Як правило, структура таких занять складається з п’яти елементів:

а) мотивація;

б) оголошення, представлення теми та очікуваних результатів;

в)надання необхідної інформації;

г) інтерактивна вправа – центральна частина заняття;

д) підбиття підсумків, оцінювання результатів уроку.

  Звичайно, структура уроку може мати свою специфічну в залежності від типу уроку, а також від індивідуального бачення вчителем шляхів виконання поставлених на занятті завдань.

  На мою думку, різні прийоми інтерактивного навчання доцільно використовувати на певних етапах уроку. Наприклад:

1. Актуалізація опорних знань.

 Найдоцільніше використовувати такі прийоми як «віночок», «лови помилку». Роботу в парах, вікторини, «так – ні». Вони підвищують активність учнів, покращують якість знань школярів з різними здібностями.

2. Перевірка домашнього завдання.

На цьому етапі варто застосовувати групову роботу, роботу в малих групах, диференційовано – групову. Особливо доцільне використання цих форм робіт, коли учні мали випереджувальні завдання, що носили диференційований характер. Також можна пропонувати учням такі прийоми як «мікрофон», «незакінчене речення», анкетування. Визначені прийоми роботи допомагають виховувати взаємоконтроль,співпрацю, товариськість..

3. Мотивація навчальної діяльності.

Прийом «очікуваний  результат» дає можливість учням самостійно визначити цілі уроку й свої власні. Це сприяє вихованню самостійності, логічного мислення.

4. Вивчення нового матеріалу.

 Найбільш доцільними будуть технології колективного навчання та колективно – групового. Серед них «навчаючись – вчусь», «мозковий штурм». Дискусія, метод «Прес», рольова гра, «стоп – кадр». Ці технології підвищують інтерес до навчання заацікавлення кожного у справах всіх, розвивають дослідницькі здібності, виховують відповідальність. Саме на цьому етапі можливий ріст кожного учня у відповідності з його навчальними можливостями. Це найпродуктивніший етап уроку.

5. Застосування вивченого

. Рівень вивченого учні можуть продемонструвати в прийомах «чарівний стілець», «капелюх», «мікрофон». Такі прийоми сприяють виявленню вмінь учнів розглядати одну і ту ж проблему в різних аспектах, створення комфортних умов для розвитку учнів з різними задатками.

6. Підсумки уроку, оцінювання.

 Учні вчаться адекватно себе оцінювати, якщо використовують різні види інтерактивних нотаток, зокрема самооцінку та само експертизу. Застосування таких технологій дає реальну картину рівня засвоєного учнем матеріалу, виховує в учнів віру в свої можливості, допомагає розвиткові обдарованої особистості.

7. Домашнє завдання.

 В першу чергу завдання мають носити диференційований характер, тому вони повинні ставитися перед певними групами. Крім того, обдаровані діти мають отримати індивідуальні завдання. Важливо дати дітям відчуття власної значущості та успіху.

  Важливо з перших хвилин уроку створити атмосферу зацікавленості, що стане запорукою активної та успішної подальшої роботи учнів на уроці.

Перевірка домашнього завдання не повинна бути відтворенням вивченого дома матеріалу. Тому застосовую для контролю такі форми роботи як тести, ігри «Лови помилку», Закінчи речення», «Так – ні» та інші.

  Вважаю, що ознакою інноваційного методу навчання є його орієнтація на збудження інтересу до набуття знань. У своїй педагогічній практиці використовую в основному активні прийоми навчання, описані Р.М.Грабовською, Л.Даниленко.

  Насамперед це «мозковий штурм» - прийом розв’язання  творчої проблеми. Намагаюсь проводити «мозковий штурм»  у швидкому темпі, підтримувати будь – яку ідею з метою заохочення, не висловлювати суджень щодо тієї чи іншої думки. Наприкінці обговорення обов’язково роблю підсумок.

  Ефективному розвитку учнівської фантазії, уяви сприяє прийом емпатії. Учні прагнуть уявити себе на місці об’єкта, що досліджується, «увійти в образ». Діти з задоволенням «перевтілюються» в героїв, розповідають від їх імені про себе, та інших героїв твору. Особливо цікаво в старших класах відбувається «входження» учнів в роль прокурора, судді, захисника. Подібні завдання даються учням заздалегідь, щоб вони встигли попрацювати з додатковою літературою. Урок – суд застосовую пуд час вивчення таких творів як: «Злочин і кара» Ф.Достоєвського (суд над Р.Раскольніковим), «Тарас Бульба» М.В.Гоголя (суд над Андрієм), «Скрипка Ротшильда» А.П.Чехова (суд над Яковом Бронзою) та інші.

Після рольової гри проходить обговорення. Підводиться підсумок. Бажано, щоб в результаті підсумків учні прийшли до одного рішення.

  За класифікацією В.І.Андрєєва до методів навчання, які активізують навчально-творчу діяльність, належить і метод евристичних запитань, який був розроблений американським математиком Д.Пойа.

  Дійсно, якщо будь – яке питання розглядати з різних точок зору, легше прийти до істинної відповіді. Застосовую його найчастіше після прочитання твору з метою поглиблення розуміння художнього тексту. З метою активізації пізнавальної діяльності учнів запитання до неї  повідомляю заздалегідь.

  Способом стимуляції уяви та поєднання різнорідних елементів є прийом синектики, розроблений у 1952 році вченим Гордоном. Використовуючи його, учні часто імпровізують, порівнюють, шукають аналогії. Свою уяву учні відтворюють за допомогою кольорів, ілюстрацій, написання листів героєві тощо. Використовую цей прийом при вивченні різних творів, наприклад: «Снігова Королева» Г.Андерсена, «Людина у футлярі» А.Чехова, «Різдвяна пісня у прозі» Ч.Діккенса, «Перевтілення» Ф.Кафки та багато інших.

 Головна мета уроку літератури насамперед полягає в тому, щоб на основі сприйняття найкращих творі красномовного мистецтва представити матеріали саморозвитку юної особистості, пізнання світу та себе  в цьому світі. Сучасна дослідниця Г.Токмань слушно вказує на специфічну рису уроку літератури, яка полягає в поєднанні об’єктивниго та суб’єктивного: учневі пропонується існуючий твір, йому передаються певні літературознавчі знання, водночас і сприймання тексту і його розуміння є неповторно особистісним.

  Отже, головною умовою ефективності уроку є використання таких методичних підходів, які передбачають позицію учня як активного співтворця уроку.

  Отже, читач-учень – це активний учасник літературного процесу. Який здатний сприймати та інтерпретувати художній твір залежно від багатьох чинників.

  Учням дуже цікаво інсценувати улюблені уривки з творів, передавати характери та поведінку героїв, будувати свій образ, показувати своє бачення літературного тексту. Відтворювати саме ті епізоди художнього твору, які найбільше сподобалися.