Буктрейлер до твору "Історія одного кохання" Е.Сігал

 

Жіночі персонажі роману "Герой нашого часу"

 

Генріх гейне

         Німецький поет - Генріх Гейне 

https://www.youtube.com/watch?v=uXxImSATBuI

Це була лише прелюдія, там, де спалюють книги, згодом спалюють і людей.

Душевні страждання зносити легше, ніж тілесні.

                                                                    Г.Гейне

«Книга пісень» — видатне явище німецького романтизму

    Ліричні вірші раннього періоду творчості Гейне склали цілу книгу — «Книга пісень» (1827). Ця поетична збірка принесла йому визнання в Німеччині, а згодом і в усьому світі. За життя автора вона видавалась 13 разів; багато віршів були покла­дені на музику Р. Шуманом, Ф. Шубертом, Й. Брамсом, П. Чайковським, Р. Штраусом, Е. Грігом та ін. Історія переживань ліричного героя образно передає світосприйняття молодого поета, який пере­буває у глибокому розладі з навколишнім середовищем. 

    Зміст пер­ших циклів «Книги пісень» не вичерпується нещасною любов'ю поета до багатої гамбурзької родички. Тема нерозділеного кохання в «Книзі пісень» слугує лише поетичним вираженням трагічної самотності героя у світі. Ці настрої посилює романтичний образ самотньої сосни, відомий російському читачеві за знаменитим пе­рекладом М. Лермонтова. Якщо перші цикли «Книги пісень» на­писані за традицією німецької романтичної лірики, то згодом своє­рідність поетичного таланту Гейне постала з усією яскравістю. Він уміє химерно поєднувати романтичні сни з точністю і ясністю ре­алістичної деталі. Поет майстерно користується іронією як засобом викриття незбутніх ілюзій, вигадок, але знову й знову повертаєть­ся до романтичних образів. Значний вплив на творчість Гейне справила німецька народна пісня.

     Гейне починав писати в той час, коли в Німеччині лірична по­езія переживала розквіт. Епоха романтизму зробила лірику тра­диційним жанром німецької літератури. його поезія стала вищим досягненням німецького романтизму. Гейне відкидав застарілі поетичні умовності, висловлюючи свої почуття без риторики й по­етики, а іноді дозволяв собі навіть іронізувати над їх пристрастю. Простота, природність, імпровізаційність його поезії підкорили то­дішнього читача. 

       Без кохан­ня немає щастя, без щастя неможливе життя — це кредо лірично­го героя «Книги пісень» Гейне. Ліричні вірші насичені ознаками повсякденності, які змушують повірити в щирість почуттів. Крізь ліричну схвильованість постійно проривається іронічна інтона­ція. Герой «Книги пісень», який би він не був щасливий, завжди пам'ятає, що це лише мить, а не одвічне блаженство. Він знаходить у собі сили посміхнутися, навіть коли його почуття не поділяють, жити далі й знову кохати. Завдяки іронії Гейне піднімається над своїм ліричним героєм, автор завжди мудріший, аніж той, про кого він пише. Назвою «Книги пісень» Гейне визначив жанр і тра­дицію своєї лірики: поет у першій своїй книзі наслідував традиції німецького фольклору. Він узяв деякі теми й мотиви з усної народ­ної творчості, форма багатьох його віршів близька до пісні. Подібно до німецької пісні вірші Гейне часто схожі на ліричний монолог, а явища природи йпочуття героя утворюють паралель. Жанрова своєрідність пісні зумовила вільну поетичну форму. Разом з тим у «Книгу пісень» увійшло багато віршів, які були написані в строгих канонічних жанрах сонета, балади, романсу. Молодий Гейне намагався показати свій поетичний хист у різних жанрах, які відбивали зміни настрою ліричного героя.

    До збірки увійшли вірші, створені протягом 1816—1827 років. Переважна їх більшість написана на зразок народних пісень, про що і свідчить назва. «Книга пісень» складається з чотирьох розділів. Перший розділ, «Юнацькі страждання», є найбільш романтичним. Перед нами — переживання і муки нерозділеної любові. Ліричний герой впадає у відчай. Він сприймає свою трагедію як найбільшу у світі. Життя і смерть борються в його свідомості. Більша частина віршів присвячена коханню. Сімнадцятирічним юнаком Гейне закохується у доньку свого багатого дядька Амалію. Але горда дівчина не звертає уваги на юного кузена. Юнак страж-дає, серце його шалено б'ється, і на світ з'являється шедевр світової лірики, який потім увійшов до «Ліричного інтермецо».

   Загалом тема кохання начебто розділена на три частини: «Юнацькі страждання» — кохана з'являється до нього в уяві; «Ліричне інтермецо» — кохання розцвітає у сновидіннях; «Знову на батьківщині» — любов оживає лише в пам'яті поета.

    Аналіз  поезій

 * * *

 Самотній кедр на стромині

 В північній стоїть стороні,

 І кригою й снігом укритий,

 Дрімає і мріє вві сні.

 І бачить він сон про пальму,

 Що десь у південній землі

 Сумує в німій самотині

 На спаленій сонцем землі.

 (Переклад Л. Первомайського)

 

 Саме цей вірш можна вважати зразком романтичної поезії. Через образи природи автор передає свої почуття. Ніколи не зустрітися кедру і пальмі, ніколи не бути поету зі своєю коханою. Здавалось би, ми читаємо про звичайні події з життя людини. Але звичайне любовне розчарування переростає в трагедію самотності людини в бездуховному міщанському оточенні. Перед нами постають образи-символи самотності.

 

 Однією з особливостей збірки можна вважати пейзажні замальовки, де природа виступає як жива істота: подібно героєві вона сумує і радіє.

Просвітництво

 ІСТОРИЧНІ УМОВИ

ТА ПРОВІДНІ ІДЕЇ ПРОСВІТНИЦТВА.

 

 

Після становлення в Західній Європі буржуазного суспільства панівною в культурі XVIII ст. стала віра в прогрес та всемогутність людського розуму. Для епохи Просвітництва характерним було раціоналістичне ставлення до світу, віра в здатність людини підкорити свої пристрасті і прагнення суспільному та моральному обов’язку. Просвітителі вірили, що саме за допомогою розуму, можна буде досягти абсолютного знання про людину та природу.

 

Просвітництво (др. пол. XVII — XVIII ст.) — це ідейний та інтелектуальний рух, що з’явився внаслідок боротьби буржуазії з феодалізмом та абсолютизмом і ґрунтувався на вірі в силу людського розуму та знань.

 

Історичні умови та провідні ідеї Просвітництва*

Час і місце виникнення	Кінець XVII - початок XVIII ст. Ідеї Просвітництва розвиваються спочатку в Англії, потім вони поширюються у Франції, пізніше в Німеччині, Італії та в інших країнах
Причини виникнення	Криза старої феодальної системи і формування нових капіталістичних відносин. Буржуазна революція в Англії (1688-1689 pp.), Велика французька буржуазна революція (1789-1794 pp.)
Чим характеризується епоха	Епоха Просвітництва дала потужний поштовх освіті. Філософ Дені Дідро вважав своїм завданням узагальнити знання, які накопичили європейці на середину XVIII ст., у спеціальному словнику. Так з’явилася «Енциклопедія» (усього 35 томів.), яку писали упродовж 30 років такі видатні просвітителі, як Вольтер, Монтеск’є, Гольбах, Руссо та ін. Керували виданням математик Д’Аламбер та філософ Д. Дідро
Основні ідеї	Основні постулати Просвітництва були сформульовані англійським педагогом та філософом Джон Локком, який вважав, що всі люди від природи наділені природними правами, зокрема правом на життя, свободу і рівність. У реалізації своїх ідей просвітителі покладали надії на монархів, які мали встановити «розумний» порядок у державах. Неабияку роль у вихованні нової людини відігравали мистецтво і література
Головні завдання	Боротьба з феодалізмом, абсолютизмом, духівництвом
Головні герої епохи	Люди науки, мистецтва, державні діячі-реформатори
Художні напрями	Просвітницький класицизм — розвивав основні формальні принципи класицизму, але ідейно спирався на засади Просвітництва, просвітницький реалізм — характеризувався правдивим відтворенням реалій життя і пропагуванням просвітницьких ідей; сентименталізм — домінування почуттів та загострено-емоційне ставлення до дійсності; рококо — хитромудрі й витончені колізії у комедіях Бомарше, популярний жанр роману в листах, «галантні свята» і «пастуші сцени» у живопису, пасторалі в музиці — характерні ознаки «галантної епохи»
Представники	У літературі — Дж. Свіфт, Д. Дефо (Англія.), Монтеск’є, Вольтер, Ж.-Ж. Руссо (Франція.), Й. В. Ґете (Німеччина.); у живописі — В. Хогарт, Ж. Б. Грез; у музиці — Й. С. Бах; у скульптурі — Е. М. Фальконе та ін.

 

Значення Просвітництва.

Саме просвітники висунули привабливі та актуальні й нині гасла свободи, рівності, братерства, заклали основи демократичного устрою сучасного цивілізованого світу, саме на їхній ідеології засновані конституційні засади багатьох сучасних держав і різноманітні декларації та хартії прав людини.