А

Абітурієнт
Абонемент, абонент
Автобіографія
Автограф
Автопортрет
Автор, авторка
Адрес, адреса
Адресант, адресат
Анфас
Апендикс, апендицит

Абітурієнт. Походить від латинського abituriens, що означало «той, хто збирається піти». Справді, раніше цим словом називали випускника середньої школи. «Галя … знімала кімнату якабітурієнтка Полтавської жіночої гімназії, що приїхала до Одеси вступити до Вищих жіночих курсів на філологічний факультет». (Ю. Смолич.) Та згодом словом абітурієнт у нас почали називати того, хто готується вступити до вищого навчального або середнього спеціального закладу. «…Більшість вузів і технікумів шукає майбутнє поповнення спрямовано й активно, вони ще задовго до прийому прагнуть ближче познайомитися з абітурієнтами». (З газети.) «У Кухлика був той стан, який буває в абітурієнта, котрий несподівано для самого себе помітив своє прізвище в списку зарахованих». (О. Чорногуз.)
З часом утвердилося вживання слова абітурієнт саме в значенні вступника до навчального закладу, а випускника школи так майже ніхто не називає. Доля цього слова склалася таким чином тому, що, з одного боку, всі абітурієнти, тобто вступники до вищих або середніх спеціальних навчальних закладів, є випускниками школи; з іншого боку, слово абітурієнт є точнішим, ніжвипускник, бо називає тих випускників, що мають намір вступити до якогось навчального закладу.

Абонемент, абонент. Іноді плутають ці два слова. Безперечно, вони пов'язані одне з одним своїм походженням, але значення мають різні. Абонемент — це наперед оплачуване право на відвідання протягом певного часу видовищ, культурних заходів (наприклад, абонемент на цикл симфонічних концертів, на футбольні матчі сезону), право користуватись бібліотекою та ін. «Настав день, коли бібліотекарка сповістила вчительку, що на абонементі учня записано понад п'ятдесят книг класиків української й російської літератури». Абонементом називають також книжку з абонементними талонами, що їх відривають або погашають. Наприклад: «Завтра у приміщенні Державної філармонії відбудеться симфонічний концерт, у програмі якого — нові твори українських композиторів. Дійсний абонемент № 3». «Через два місяці після початку футбольного сезону мій товариш загубив свій абонемент».
У бібліотеках, де є читальний зал, абонементом називають ту частину приміщення, де читачам видають літературу із книгосховища додому. «Зайшовши до бібліотеки, дівчина попрямувала до дверей з написом «Абонемент». «При бібліотеці працює абонемент, який обслуговує діячів науки і техніки, працівників промисловості, сільського господарства і культури». (З журналу.)Міжбібліотечний абонемент — замовлення й одержання для читача літератури з інших бібліотек.
Іменник абонент означає особу, яка користується абонементом. «Не менше також треба було вважати на окремі полички постійних абонентів, які платять певну суму щорічно за те, щоб у поштовій експедиції мати окреме місце для листів і посилок». (І. Франко.)
Найчастіше слово абонент вживається на позначення особи або установи, на ім'я якої оформлений телефон, закріплений певний номер. «Телефонний комутатор має сигнальне обладнання, що дає можливість диспетчерові бачити і чути, який з абонентів викликає його для телефонних пере говорів». (З журналу.) «Крізь маленьке віконечко у стіні було видно жінку, що куняла біля комутатора на півсотню абонентів». (М. Трублаїні.)

Автобіографія. (Грецьке autos — сам, bios — життя, grapho — пишу) — життєпис особи, складений нею самою. Наприклад: «Коли Ярославу після обрання його довелося складатиавтобіографію, вона уклалася на половині аркушика з учнівського зошита». (І. Волошин.)
Слово автобіографія інколи неправильно вживають у сполученні з присвійним займенником свій. Виникає повторення (своя автобіографія), бо перша частина слова автобіографія (авто) якраз і означає «свій», «власний». Отже, з погляду літературної норми слід сказати: «Подав автобіографію» або «Подав свою біографію», випустивши компонент авто- і вживши присвійний займенниксвій. Порівн. у Коцюбинського: «Дуже мені не легко вчинити Вашу волю — скласти свою біографію»; «Отець Левко розказав свою біографію».
Поширене також уживання слова автобіографія в сполученні з дієсловом написати; внаслідок цього виникає ще одна тавтологія (яку, правда, в сучасній мові ми вже не сприймаємо).

Автограф. Власноручний підпис, напис або текст, зроблений рукою автора. Наприклад: «Сповняю свою обіцянку і посилаю Вам для ювілейного числа «Свободи» свої «Хмари» і фотографію завтографом». (М. Коцюбинський.) «Автографа художника на портреті немає, мабуть, він прихований під фарбою кількох пізніших нашарувань». (З журналу.)
Слово автограф часто неправильно вживається разом з присвійним займенником свій (див. автобіографія). Наприклад: «Цей блискучий новеліст охоче роздає свої автографи до всіх альбомів». Уникнути тавтології можна, випустивши слово свій або замінивши слово автограф іншим (залишив свій підпис, напис) залежно від контексту.

Автопортрет. Портрет художника, виконаний ним самим. «Протягом двадцяти років Шевченко зробив більше тридцяти автопортретів». (З журналу.) «Тепер він увесь час і сили віддавававтопортретам: писав себе і в мундирі, і в сюртуку, і в білому, і в чорному кашкетах. Один з таких автопортретів надіслав Лизогубові, другий — в подарунок Рєпніній». (З. Тулуб) «Великою заслугою Т. Шевченка було й те, що він підняв на високий рівень жанр автопортрета. Адже до цього автопортрет у мистецтві української гравюри не був розвинений». (З журналу.)
Неправильно вживати слово автопортрет у сполученні з присвійним займенником свій (див. автобіографія). Щоб усунути тавтологію, слід випустити слово свій або відповідний йому компонентавто- в слові автопортрет: намалював свій портрет.

Автор, авторка. Того, хто створює якийсь науковий, літературний, музичний твір, проект, винахід, називають автором цього твору, винаходу. «…Яблуні, верби, клуня, горшки на тину, старий в'яз — всі речі стали незнайомими, набравши нічного вигляду і почавши жити якимсь окремим таємничим життям. Так звичайні слова, сполучені волею автора в урочисті ряди, обертаються часом в поеми, сповнені нового, хвилюючого змісту». (О. Довженко.)
Більшість назв жінок за професією, заняттям, становищем у суспільстві утворюється додаванням певного суфікса до того самого кореня, що й відповідні чоловічі назви. Наприклад:фрезерувальник — фрезерувальниця, вчитель — вчителька і т. ін. Проте є ряд відхилень від цього положення. Деякі назви професій і звання існують лише у формі чоловічого роду: токар,слюсар, адвокат, інженер, доктор, доцент, монтер. Інші існують тільки у формі жіночого роду: праля, покоївка. Кравчиха — це і жінка, яка шиє вбрання, і — друге значення — дружина кравця. Зате швачка шиє не взуття, як швець, а плаття або білизну; дружина шевця — не швачка, а шевчиха. Білетерша — не обов'язково дружина білетера, насамперед це назва особи жіночої статі, що займає посаду білетера.
Слово рахівник означає особу і жіночої, і чоловічої статі (рахівниця — не жінка-рахівник, а приладдя для лічби). Порівн.: «Іноді він озирався на спритних друкарок та рахівників, що так вільно тримали себе на очах в комісії, або на не в міру дисциплінованого писаря-діловода». (Іван Ле.)
Серед слів іншомовного походження більшість не утворює спеціальної форми для назви професії особи жіночої статі: хірург, режисер, терапевт, декан. І довідатися, що мова йде саме про жінку, можна з контексту (вживання імені й прізвища, дієслова в минулому часі, наприклад: «Конструктор Ніна Кузьминська закінчила проект»). Але від деяких слів чоловічого роду існують і досить поширені утворення жіночого роду: автор — авторка, дипломант — дипломантка, дисертант — дисертантка. «Ніби якусь магічну силу має ця жінка, що примушує бачити небачене, розуміти найпотаємніше. Той, хто побував на виставці її рушників, захоплювався. І коли слухав розповідь авторки, теж захоплювався». (З журналу.)
Проте слід пам'ятати, що відповідне слово в чоловічому роді має більш загальний характер, і коли йдеться про офіційну назву звання, посаду або про ознаку чи вимогу, що стосується всіх, хто виконує цю роль чи роботу, треба вживати відповідне слово в чоловічому роді. Наприклад: «Учора ми познайомилися з молодою професоркою Київського медичного університету Іриною Шульженко». Але: «Як професор (а не як професорка) і керівник (а не керівниця) кафедри вона проводить величезну наукову роботу».
У рецензії, наприклад, може бути написано: «Авторка добре вивчила фактичний матеріал», але «Як автор (а не як авторка) книжки вона мала б з більшою відповідальністю поставитися до вивчення історичних джерел». «Зінаїда Тулуб починала свій творчий шлях як поетеса. Говорячи про її вірші, М. Ушаков відзначає тонкий смак авторки, точність і вагомість слова». (З газети.) «І знову Ніна відчула ніяковість від того, що її назвали автором». (О. Донченко.)
У певному контексті вживання слова авторка, а не автор передбачає обмежений колом жіноцтва масштаб твердження. Наприклад: «Марія Познанська — одна з популярних авторок віршів для дітей». Це означає, що вона одна з популярних поетес, які пишуть для дітей. Коли б хотіли підкреслити, що вона одна з найпопулярніших серед усіх авторів (і чоловіків, і жінок), що пишуть вірші для дітей, слід було б вжити слово автор, а не авторка.
Між іншим, усе це стосується не тільки слів, запозичених з інших мов, а й питомих українських. «Моя знайома — викладачка технікуму». «Моя знайома працює лише кілька років, але вже набула досвіду викладача (а не викладачки). «Моя знайома — одна з найкращих викладачок (або викладачів — залежно від думки, яку хочуть висловити) технікуму».
Порівн. також: «Цього року Марії Іванівні присвоєно почесне звання заслуженого вчителя школи України, вона відмінник народної освіти» (тобто нагороджена значком «Відмінник народної освіти»). Але: «Молода вчителька закінчує інститут заочно. Вона відмінниця навчання». «Творчість видатного майстра живопису, народного художника України Тетяни Нилівни Яблонської відома далеко за межами нашої країни».
Ще один приклад: майже в кожній установі є посада секретаря. Так вона іменується офіційно — за штатним розписом, у наказах. Але в побутовій, неофіційній мові здебільшого вживають словосекретарка: «зайшла секретарка», «спитайте у секретарки» і т. ін. Проте, якщо слово секретар означає не технічну посаду, а адміністративну чи виборну, — воно вживається в чоловічому роді навіть тоді, коли її займає жінка: «Говорив з ученим секретарем (а не з ученою секретаркою) інституту Раїсою Федченко». «Звернувся до секретаря Правління (а не до секретарки Правління) Петренкової».
Отже, зваживши на застереження, варто широко вживати такі утворення жіночого роду іменників, як авторка, бібліотекарка, лікарка, директорка, кондукторка, касирка.

Адрес, адреса. Адрес — писане привітання, письмове звернення до когось з нагоди якоїсь події, переважно ювілею. Наприклад: «Великий інтерес становить придбаний музеєм адрес, піднесений Курако робітниками і службовцями доменного цеху…» (З газети.) «Доярки скинулись по карбованцю, Тетяна відредагувала почесний адрес». (С. Добровольський.)
Іноді адрес плутають з адресою. «Місцевком профспілки і адміністрація підготували ювілярові адресу». Слід сказати: «Місцевком профспілки і адміністрація підготували ювілярові адрес».
Адреса — напис на поштовому відправленні; зазначення місця мешкання особи або місце знаходження установи. Наприклад: «Ваш син живий. Лежить він у шпиталі. Тут, у Москві, і хоче бачить вас… Його адреса…» (В. Сосюра.) «Максим хитав головою, слухав і навіть шепотів іноді губами, повторюючи назвисько або адресу». (В. Винниченко.)
Форма адреса усталилася в сучасній мові, коли йдеться про помешкання особи або місце розташування установи. Найпоширеніша помилка полягає в тому, що напис на конверті чи посилці називають адрес замість адреса. Наприклад: «Він надіслав листа на мій домашній адрес» (треба: «на мою домашню адресу»). Буває і навпаки, правда, рідше. В одній із газет під час ювілею Києва було надруковано: «Місто, дороге серцю кожного. Так сказано про Київ у одній з вітальних адрес, представленій на виставці подарунків на честь його 1500-річчя». Слід було написати: «…в одному з вітальних адресів, представленому на виставці…»
А на початку століття іноді в тому самому значенні вживали це слово і в чоловічому, і в жіночому роді. Наприклад: «Запечатавши в конверту, написавши адрес, писар уночі зайшов через садок і уткнув пакет в щілину дверей, котрі виходили в садок». (І. Нечуй-Левицький.) Або в Лесі Українки: «Маниного сталого адресу поки ще нема», хоча в її ж «Блакитній троянді» знаходимо: «Л ю б о в. А як же ви знайшли? Звідки ви довідались моєї адреси?»
В українській мові і в прямому значенні («Лист прибув на мою домашню адресу»), і в переносному («закиди на його адресу») зі словом адреса треба вживати прийменник на. «На адресуЧабанчука полетіло кілька таких… виразів, що він тільки розгублено подивився навколо». (О. Донченко.)

Де ж, скажи (Оксано), тепер твоя адреса?
На яких дорогах і вітрах?
Лине чайка на безкраї плеса,
І чебрець розлукою пропах.
(А. Малишко.)

Адресант, адресат. Адресант — особа, я к а а д р е с у є комусь поштове відправлення. Наприклад: «Здивований, він починає читати адресу. Якась нісенітниця: прізвище адресата — Франко, прізвище адресанта — так само Франко». (П. Колесник.)
Інколи слово адресант плутають зі словом адресат.
Адресат — особа, якій адресують поштове відправлення, до якої звертаються. Наприклад: «Багатотисячний читач — культурний, доброзичливий — є тим постійним адресатом, до якого ми звертаємось кожним своїм твором». (З газети.) «В шістдесят п'ять різних міст світу линули короткі радіохвилі, але скрізь мали вони знайти одного адресата — інститут переливання крові». (Ю.Смолич.) «Підпису я не поставив. Поклав лист у конверт, написав адресу і вирішив вручити адресатові в кінці першої зміни». (Ю. Збанацький.)

Анфас. Лицем до того, хто дивиться. По-українськи слід вживати без прийменника, бо у французькій мові, з якої це слово запозичено, воно буквально значить «в лице» (en face). Інколи неправильно кажуть: «Я сфотографувався в анфас»; виникає тавтологія. Треба: «Я сфотографувався анфас». «І фотографії повирізував, правда, самі лише профілі — анфас ніде не попадався».(О. Гончар.)

Апендикс, апендицит. Перше слово означає червоподібний відросток сліпої кишки. «Червоподібний відросток (апендикс) називають кишковим мигдаликом». (З підручника.)
Апендицит — запалення апендикса. «Запалення апендикса часто спричиняє захворювання — апендицит. Причиною запалення бувають різні кишкові інфекції, ангіна». (З підручника.)
В усному мовленні часто помилково вживають слово апендицит замість апендикс. Наприклад, кажуть: «Дитині вчора зробили операцію — вирізали апендицит», треба: «…вирізали апендикс» або «зробили операцію з приводу апендициту».