Античніст- це

Контрольний твір

Дон Кіхот — божевільний диван чи останній лицар?

Мігель де Сервантес задумав свій роман як пародію на традиційний лицарський роман. Адже за доби середньовіччя лицарські романи були найпопулярнішим "чтивом". Герой Сервантеса має цілу бібліотеку подібних романів, через які він зрештою і збожеволів.

Втілення задуму Сервантесом було настільки успішним, що роман "Дон Кіхот" вийшов далеко за межі літературної пародії. Глибоко і тонко розкритиковано суспільні взаємовідносини за доби середньовіччя, показано лицемірство і ханжество буржуазії.

Герой роману — не прекрасний лицар-юнак, а „бадьорий кістлявий дідуган”, який повірив, що не минули ще лицарські часи, що можна помахом меча і влучною стрілою встановити справедливість, допомогти бідним та пригніченим, захистити „принижених та гнаних”. По дорогах Іспанії їде лицар, готовий кожної хвилини кинутись у бій, захищаючи лицарську честь. Усюди він отримує побої, знову встає і продовжує свою хоробру місію. Але він не може виправити світ: Дон Кіхот народився в жорстокі часи, коли добро і благородство не в честі, коли більшість людей — боягузи. Він був чистим душею, коли аристократія втратила сором, був скромним і делікатним серед грубощів, тримав слово, коли це ніхто не цінив, присвятив життя високим прагненням, коли інші тішились власними потребами.
   Мабуть, просто не в той час народився Дон Кіхот, адже серед оточення мандрівного лицаря не було ані гуманістичних принципів, ані шляхетності, ані порядності. Лицаря Сумного Образу Дон Кіхота не розуміли його сучасники, на жаль, не розуміють його й сьогодні. І від цього стає ще сумніше. Невже лицарство ніколи не повернеться і так і залишиться лише у літературних творах? Сподіваюся, що так не станеться і найкращі лицарські традиції повернуться у наше суспільство.

Античність

  Започаткували античну літературу греки, згодом їхні традиції підхопили римляни. Хронологічно антична література охоплює приблизно VIII ст. до н.е. — V ст. н.е., тобто понад тисячоліття. Протягом цього періоду в житті суспільства відбувалися великі зміни. Витоки античної літератури сягають початку руйнування первісного ладу і виникнення рабовласницького, а її занепад припадає на перехід від рабовласництва ладу до феодалізму. Численні пам’ятки античного мистецтва і літератури були знищені війнами, пожежами, завойовниками тощо. Однак ті, що дійшли до нас, свідчать про гуманізм і неперевершену художню майстерність античних митців. їхні твори оспівують тираноборців, навчають шанувати розум, прославляють радість життя і незламність у горі.

Роль культури античності у нашому житті переоцінити майже неможливо, неможливо так само, як і перелічити все те, чим ми їй зобов'язані: філософія, лірика, театри, міфи, архітектура, епос, початки всіх наук, ідеали, право, бібліотеки...

Мистецтво античності базувалося в першу чергу на міфології. Давні греки та давні римляни були політеїстами, тобто, вірили у велику кількість різноманітних богів та напівбогів. Боги давньогрецького пантеону – це Зевс, Гера, Гефест, Гермес, Афродіта, Афіна, Артеміда, Арес, Аполлон та інші. Давні римляни вірили фактично в тих же самих богів, тільки називали їх по-іншому: Юпітер, Юнона, Венера, Меркурій, Марс…

З упевненістю можна сказати, що людина, незнайома з давньогрецькими міфами, з іменами богів, поемами Гомера та Вергілія, творчістю античних ліриків, трагіків, не може претендувати на звання освіченої, ерудованої особистості, принаймні, на нашому просторі. Тому що європейське мистецтво засіяне, немов нічне безхмарне небо, зорями, прикладами й натяками, посиланнями та алюзіями на образи й сюжети античності.

  Та все це не про нас, адже ми віддаємо данину великій античній культурі, тій самій, творці якої першими вклонилися досконалості та в кожній своїй справі прагнули сягнути поставленого ідеалу.

   Твори античних поетів і письменників протягом століть вважалися ідеалом художньої досконалості та слугували неперевершеними взірцями для наслідування. Образи та сюжети античності — невичерпне джерело натхнення митців усіх часів. Вони надихали славетних поетів Данте Аліг’єрі, Франческо Петрарку, Вільяма Шекспіра, Фрідріха Шиллера, Байрона; уславлених художників Леонардо да Вінчі, Рафаеля, Тіціана, Пітера Рубенса, Рембрандта, Антоніса ван Дейка, композиторів Крістофа Глюка, Вольфганга Амадея Моцарта та ін. Неабиякий інтерес до античності виявляли діячі української культури — Григорій Сковорода, Тарас Шевченко, Леся Українка, Іван Франко, Павло Тичина, Микола Бажан, Ліна Костенко.

  Антична література, разом з античним образотворчим мистецтвом, пережила віки. Тому й давньогрецькі епічні поеми, й лірика, й грецька драма, й твори найвидатніших римських поетів і досі сприймаються нами як естетично значимі художні твори, а не тільки як історичні документи далекого минулого. Мандруючи цим дивним, захоплюючим світом, світом античної літератури, кожне покоління робить для себе все нові відкриття.

Античність

              Антична  література

Антична культура — це культура Стародавньої Греції і Риму, яка заклала

підвалини європейської культури. Поеми «Іліада» та «Одіссея» є найбільш ранніми, що дійшли до нас, літературними пам'ятками античності, їхній автором вважається сліпий поет Гомер.

Епос пояснює причину війни — зневага, яку син троянського царя Пріама

Паріс наніс спартанському цареві Менелаю: Паріс викрав у нього дружину —

прекрасну Єлену. Створюючи поему у рамках Троянської війни, Гомер зображує протистояння двох героїв — Ахіллеса та Гектора. Не приховуючи свій еллінський патріотизм, Гомер все ж таки віддає перевагу герою з ворожого табору — Гектору. Гектор — улюблене дитя Гомера, це символ людського благородства. Ахіллес знаходить задоволення у війні, Гектор же її ненавидить. Протиставлення героїв — це не тільки зіткнення людських темпераментів, а й двох стадій еволюції людства. Велич Ахіллеса  висвітлюється відблисками пожежі приреченого світу — ахейського світу

пограбунків та війн.

Давньогрецька культура подарувала нащадкам системи віршованих форм.

Гомер та Гесіод писали уповільненим помірним шестистопником (гекзаметр)

і виконувалися ці вірші під звуки флейти, а епічні — під звуки ліри

(звідси — лірика), але вже двох- чи трискладовим стопом. Архілох почав використовувати хорей та ямб. Інший характер мала творчість поетеси Сафо з острова  Лесбос, її вірші — це поезія взаємного кохання, уклін культурі Афродіти.

Сафо очолювала общину дівчат, «Будинок муз», школу жіночих божеств кохання, краси і культури. Тут складається ідеал жіночої краси та вміння жити у шлюбі. Кінцева мета всього — досягнення краси. Обличчяя жити у шлюбі. Кінцева мета всього — досягнення краси. Обличчя жінки повинно бути осяяним мерехтливим світлом, її очі — переповнені чарівності, похіть збуджує бажання. Поетична культура, яку Сафо

прищеплювала своїми строфами та яку поширював хор дівчат, у Стародавній

Греції мала назву «еротика» і була культурою кохання.

Періодом розквіту давньогрецької культури є класичний період, який

характеризується розвитком філософської думки (Демокріт, Сократ). У літературі цього періоду основними жанрами стали трагедія і комедія.

Знаменитими авторами трагедії були Есхіл та Софокл. Розвиток літератури пов'язаний із зародженням театрального мистецтва.

Великим внеском у світову культуру є давньоримська література і театр.

Неоціненне значення поетичних творів Вергілія, Горація, Овідія,

філософії Лукреція, промов Цицерона, сатири   Марціала.

Плідно позначився вплив грецької культури на формуванні римської

літератури. Крім авторів, які наслідували грецьким зразкам, виникає ряд

оригінальних і самобутніх письменників. Публіцистична та мемуарна література цього часу представлена такими славетними іменами, як Марк Туллій Ціцсрон, Юлій Цезар, Саллюстій  Крісп. “Золотим віком” римської літератури називають І ст. до н.е. - початок І ст. н.е. Він представлений іменами таких титанів, як Вергілій, Овідій,

Горацій. Найвизначнішим твором видатного поета Марона Публія Вергілія

вважається поема "Енеїда"- класичний зразок римської епопеї. Вона

присвячена мандрам і діянням троянського героя Енея - засновника в

Італії нового царства, яке поклало початок Риму. "Енеїда" створена під

великим впливом гомерівських поем, але є оригінальним, суто римським

твором з відмінним поглядом на світ. Поет Квінт Горацій Флакк відомий як

автор збірника віршів на злободенні й побутові теми "Еподи", сатир,

ліричних віршів. Найславетнішим представником жанру любовної елегії, що

виникла в "Золотий вік", був Публій Овідій Назон. Його твори вирізняє

легкість, дотепність і досконалість. Овдій створює дві великі поеми

"Метаморфози"(“Перетворення”) та “Фасти”. "Метаморфози" - епічна поема,

поетичний переказ греко – римських міфів про перетворення людей у квіти,

дерева, тварини.

Визначне місце в літературі Стародавнього Риму займала міфологія.

У відношенні до богів діяв принцип «я даю, щоб ти дав». Римляни звертали велику увагу на зовнішню сторону релігії, на дріб'язкове виконання обрядів, а не на духовне злиття з божеством.

Міфи про культурних героїв оповідають про те, як людство опановувало

секретами ремесла, землеробства, осілого життя, користування вогнем –

інакше говорячи, як у його життя впроваджувалися ті чи інші культурні блага.

Часто в римських міфах діють фантастичні істоти – чудовиська.

Неможливо переоцінити значення римської міфології для світової

культури. Багато поколінь письменників і художників брали і беруть образи для своїх творів з римської міфології.