Античність

              Антична  література

Антична культура — це культура Стародавньої Греції і Риму, яка заклала

підвалини європейської культури. Поеми «Іліада» та «Одіссея» є найбільш ранніми, що дійшли до нас, літературними пам'ятками античності, їхній автором вважається сліпий поет Гомер.

Епос пояснює причину війни — зневага, яку син троянського царя Пріама

Паріс наніс спартанському цареві Менелаю: Паріс викрав у нього дружину —

прекрасну Єлену. Створюючи поему у рамках Троянської війни, Гомер зображує протистояння двох героїв — Ахіллеса та Гектора. Не приховуючи свій еллінський патріотизм, Гомер все ж таки віддає перевагу герою з ворожого табору — Гектору. Гектор — улюблене дитя Гомера, це символ людського благородства. Ахіллес знаходить задоволення у війні, Гектор же її ненавидить. Протиставлення героїв — це не тільки зіткнення людських темпераментів, а й двох стадій еволюції людства. Велич Ахіллеса  висвітлюється відблисками пожежі приреченого світу — ахейського світу

пограбунків та війн.

Давньогрецька культура подарувала нащадкам системи віршованих форм.

Гомер та Гесіод писали уповільненим помірним шестистопником (гекзаметр)

і виконувалися ці вірші під звуки флейти, а епічні — під звуки ліри

(звідси — лірика), але вже двох- чи трискладовим стопом. Архілох почав використовувати хорей та ямб. Інший характер мала творчість поетеси Сафо з острова  Лесбос, її вірші — це поезія взаємного кохання, уклін культурі Афродіти.

Сафо очолювала общину дівчат, «Будинок муз», школу жіночих божеств кохання, краси і культури. Тут складається ідеал жіночої краси та вміння жити у шлюбі. Кінцева мета всього — досягнення краси. Обличчяя жити у шлюбі. Кінцева мета всього — досягнення краси. Обличчя жінки повинно бути осяяним мерехтливим світлом, її очі — переповнені чарівності, похіть збуджує бажання. Поетична культура, яку Сафо

прищеплювала своїми строфами та яку поширював хор дівчат, у Стародавній

Греції мала назву «еротика» і була культурою кохання.

Періодом розквіту давньогрецької культури є класичний період, який

характеризується розвитком філософської думки (Демокріт, Сократ). У літературі цього періоду основними жанрами стали трагедія і комедія.

Знаменитими авторами трагедії були Есхіл та Софокл. Розвиток літератури пов'язаний із зародженням театрального мистецтва.

Великим внеском у світову культуру є давньоримська література і театр.

Неоціненне значення поетичних творів Вергілія, Горація, Овідія,

філософії Лукреція, промов Цицерона, сатири   Марціала.

Плідно позначився вплив грецької культури на формуванні римської

літератури. Крім авторів, які наслідували грецьким зразкам, виникає ряд

оригінальних і самобутніх письменників. Публіцистична та мемуарна література цього часу представлена такими славетними іменами, як Марк Туллій Ціцсрон, Юлій Цезар, Саллюстій  Крісп. “Золотим віком” римської літератури називають І ст. до н.е. - початок І ст. н.е. Він представлений іменами таких титанів, як Вергілій, Овідій,

Горацій. Найвизначнішим твором видатного поета Марона Публія Вергілія

вважається поема "Енеїда"- класичний зразок римської епопеї. Вона

присвячена мандрам і діянням троянського героя Енея - засновника в

Італії нового царства, яке поклало початок Риму. "Енеїда" створена під

великим впливом гомерівських поем, але є оригінальним, суто римським

твором з відмінним поглядом на світ. Поет Квінт Горацій Флакк відомий як

автор збірника віршів на злободенні й побутові теми "Еподи", сатир,

ліричних віршів. Найславетнішим представником жанру любовної елегії, що

виникла в "Золотий вік", був Публій Овідій Назон. Його твори вирізняє

легкість, дотепність і досконалість. Овдій створює дві великі поеми

"Метаморфози"(“Перетворення”) та “Фасти”. "Метаморфози" - епічна поема,

поетичний переказ греко – римських міфів про перетворення людей у квіти,

дерева, тварини.

Визначне місце в літературі Стародавнього Риму займала міфологія.

У відношенні до богів діяв принцип «я даю, щоб ти дав». Римляни звертали велику увагу на зовнішню сторону релігії, на дріб'язкове виконання обрядів, а не на духовне злиття з божеством.

Міфи про культурних героїв оповідають про те, як людство опановувало

секретами ремесла, землеробства, осілого життя, користування вогнем –

інакше говорячи, як у його життя впроваджувалися ті чи інші культурні блага.

Часто в римських міфах діють фантастичні істоти – чудовиська.

Неможливо переоцінити значення римської міфології для світової

культури. Багато поколінь письменників і художників брали і беруть образи для своїх творів з римської міфології.