Твір за поемою Л.Українки "Давня казка"

У творчості усіх видатних поетів завжди можна знайти твори, присвячені поетичному слову – його впливу на життя суспільства, його силі, яка інколи не менш, ніж сила звичайної зброї. А інакше не може і бути, тому що людина, яка знаходить своє призначення у літературі, повинна добре усвідомлювати своє місце у житті суспільства та свою мету, яку вона і прагне досягнути силою свого слова.
Одним із видатних літературних митців, які добре розуміли своє покликання та бачили його в служінні своєму народові, була видатна українська поетеса Леся Українка. Вона не тільки розуміла, але й діяла, ніколи не відступаючи від своїх переконань. Вона створювала свої безсмертні поезії попри відчай і розчарування, попри хворобу та інші удари долі. Її твори стали свідченням відповідального ставлення до поетичного слова, а найяскравіше переконливу роль поезії у житті суспільства Леся Українка розкрила у своїй поемі «Давня казка».
Поему "Давня казка" Леся Українка написала в 1893 році.Він увійшов до циклу "Мелодій" другої збірки під назвою "Думи і мрії". Поетеса розуміла, що в умовах бездержавності й національного та соціального гноблення в Україні мистецтво не повинно стояти осторонь проблем народу.   
    Головний герой цього видатного твору – молодий поет, який усім своїм серцем відданий служінню своєму народові. Він живе заради того, щоб створювати пісні про простих людей. Поетичне слово молодого митця здатне не тільки будити душі, а й спонукати людей на подвиги. Сюжет поеми ґрунтується на конфлікті між головним героєм твору та лицарем Бертольдо, який вважав себе найбагатшою та наймогутнішою людиною, доки не зустрів молодого співця. Виявилось, що багатство полягає не в кількості золота та в чисельності війська. Багатство – це значно більше. Справжнє багатство – це воля, незалежність, чудові пісні, здатні зачаровувати слухачів, глибока душевна сила людини та сила її слова. А силу свого слова поет довів лицареві вже тоді, коли завдяки його пісням кохана Бертольдо згодилася прийняти освідчення лицаря та вийти за нього заміж.
       У друге в поемі сила поетичного слова врятувала лицаря під час війни. На витримавши опору оточеного міста, військо Бертольда готово було відступитися та повернутися додому без перемоги, причому, не зважаючи на свою могутність, лицар не міг протистояти своєму війську. І знову вирішальну роль зіграли пісні поета, які співці виконали перед військом, тим самим піднявши його бойовий дух та надихнувши на перемогу, яка невдовзі і була здобута.
З не меншою силою, ніж надихати людей на героїчні вчинки, поетичне слово може вчити людей, пробуджувати в них прагнення до справедливості, волі та незалежності. Це теж підтверджують пісні з поеми «Давня казка», які розкривали правду про панщину та простих людей, закликали народ до боротьби за захист своїх прав. На мій погляд, своїм твором Леся Українка ще раз ствердила вірність справжнього поета інтересам свого народу і готовність усе життя служити його інтересам, адже у поемі «Давня казка» поетеса прагне зробити своє слово зброєю, яка без страху разить ворогів народу і захищає його прагнення. Вона щиро вірить у силу поетичного слова, яке здібне повести співвітчизників до бою, додати їм рішучості і відваги.
Поема «Давня казка» втілює думки Лесі Українки про велику роль поета і поезії в житті суспільства. Та й в інших творах нашої видатної співвітчизниці можна знайти підтвердження сили слова, прикладом якого стала поетична спадщина Лесі Українки та її творча доля. Для багатьох поколінь її слово було, є і буде допомогою у подоланні життєвих перешкод, у боротьбі з труднощами та у досягненні перемоги на шляху до своєї мети. У творі «Давня казка» письменниця дуже ярко висвітила свою словесну зброю і подарувала її своїм нащадкам. 

   Проти діла соромногоВисткпає слово праве - Ох, страшне оте змагання,Хоч воно і не криваве!А коли війна скінчитьсяТого діла й того слова,То скінчиться давня казка,А настане правда нова.

    На мою думку, цей твір Лесі Українки став перлиною її творчості, який вона присвятила своєму народові, своїй Батьківщині.

Твір за поемою Л. Українки "Давня казка"

Поема "Давня казка" як поетичний маніфест Лесі Українки

З давніх часів література і, зокрема, поезія відігравала важливу роль в житті людей. Змалку дитина чує колискові, народні пісні, вірші, які протягом віків створювали справжні майстри слова. Ми можемо не помічати цього, але поезія супроводжує весь наш життєвий шлях. Саме тому всіх поетів так хвилює тема призначення поета і поезії.

Леся Українка, українська поетеса, відома далеко за межами нашої Батьківщини, в 1893 році написала поему "Давня казка". Хоча цей твір написаний досить просто для сприйняття, проблеми, яких торкається авторка, простими не назвеш. У центрі поеми Леся Українка зобразила поета, який у своїх піснях висловлює найзаповітніші мрії народу про волю та щастя. Прості люди любили й поважали поета:

І не був поет самотнім, —

До його малої хати

Раз у раз ходила молодь

Пісні-слова вислухати.

З такої поваги та любові народу до співця можна зробити висновки, що той був дуже талановитий. А одного разу поет навіть написав серенаду на замовлення лицаря Бертольдо, за допомогою якої багач завоював серце своєї коханої. Але не тільки для Бертольдо вірші поета відігравали велику роль. У них розповідалося про народне життя, тому весь народ запам'ятовував та повторював ці вірші.

... Співці по місті ходять

І піснями люд морочать,

Все про рівність і про волю

У піснях вони торочать.

Вже й по тюрмах їх саджають,

Та ніщо не помагає,

їх пісні ідуть по людях,

Всяк пісні ті переймає. За сюжетом поеми, лицар Бертольдо з військом вирішив захопити неприступні мури одного з міст. Але місто було могутнім, а воїни Бертольдо вже втомилися. У цей час перед військом вийшли співці та заспівали пісню, написану головним героєм — поетом. Слова цієї пісні так надихнули воїнів, що вони продовжили боротьбу та захопили неприступне місто. Бертольдо пообіцяв поетові велику нагороду, але вчинив безчесно та обіцянку свою не виконав. Втім, поет не потребував якоїсь матеріальної нагороди за свої вірші, тому що ця велика людина була здатна на самопожертву заради інших. Він знав: що б з ним не сталося, його вірші будуть жити вічно. Навіть під час перебування у в'язниці поет відчував, що його думка лишилася на волі:

Та й в темниці буду вільний, —

Маю думи-чарівниці,

Що для них немає в світі

Ні застави, ні границі.

І мого прудкого слова

Не затримає темниця,

Полетить воно по світі,

Наче тая вільна птиця.

На жаль, за життя поета його мрія про вільне життя народу не здійснилася, проте народ пам'ятав його та його творчість.

Тема призначення поета і поезії — ось основа поеми Лесі Українки "Давня казка". Авторка переконливо доводить нам, що можливості правдивого поетичного слова безмежні. Для справжнього поета головне — не матеріальний світ та його перевага, а свобода слова та вільність думки.

Свято

Новий рік

Падав сніг на поріг
Кіт зліпив собі пиріг.
Поки смажив, поки пік,
А пиріг водою стік.
Кіт не знав, що на пиріг
Треба тісто, а не сніг.

Порівняльна хар-ка героїв "Давня казка" Л.Українка

ЧИМ  ПОВЧАЛЬНА «Давня казка» ДЛЯ ПОЕТІВ УСІХ ЕПОХ?

                                                                                                     

Поема Лесі Українки «Давня казка»: порівняльна характеристика образів поета і лицаря Бертольда

В образі графа Бертольдо Леся Українка показала ті ворожі народові сили, проти яких борються трудящі.

Риси характеру Бертольдо — «Лихий такий, крий боже» — гордий, завзятий, упертий — прагнення до збагачення — улесливий і підступний — корисливий — зневажливе ставлення до простого люду — «сліпа» любов до Ізідори — бездушний — лякливий, не сприймає революційних пісень Цитатна характеристика Бертольда — Попереду їхав лицар, Та лихий такий, крий боже! — Слухай, ти, втікай лиш краще, Бо пізнаєшся ти з лихом! — Та який ти з біса мудрий — …— ще ні разу Я таких, як ти, не бачив. — Спалахнув від гніву лицар, Був він гордий та завзятий, Але ж тільки на упертість Та на гордощі багатий. — Я б віддав отой химерний Твій таємний світ надхмарний За наземне справжнє графство, За підхмарний замок гарний. — Я б віддав твоє багатство У непевнії країни За єдиний поцілунок Від коханої дівчини… — Прощавай, дружино люба, Всі розкоші, всі вигоди! Все те треба проміняти На далекії походи. — О, тепер було у нього Срібла, золота багато! — Окрім того, що набрав він На війні всього без ліку. — Сила статків та маєтків! Вже Бертольдо граф залежний! Він живе в своєму графстві, Наче сам король вельможний. — Люд увесь в тім краю мусив Узнавать його за пана. — Та й по всіх далеких війнах Граф привчився до грабанку, А тепер в своїй країні Він шукав у тім рятунку. — Почалися нескінченні Мита, панщина, податки. Граф поставив на дорогах Скрізь застави та рогатки. — Люди мучились як в пеклі, Пан втішався як у раю. — Пан гуляв у себе в замку, У ярмі стогнали люди. — Що се, що? — кричав Бертольдо,— Гей, ловіть співця, в’яжіте! У тюрму його в кайдани! Та скоріш, скоріш біжите! — Я його (поета) талан співацький Так високо поважаю, Що співцем моїм придворним Я зробить його бажаю. — Коли він складання віршів Бунтівничих не покине, То в тюрму його закину, Там він, клятий, і загине!

Лицар дивується, коли бачить вплив поетового слова на сільську молодь. Практичний в усьому, позбавлений творчої фантазії, лицар вбачає у цьому «диявольське наводження», чаклування. Поет для лицаря — ворожбит, хоч і допоміг палким і чулим словом привернути до нього горде й неприступне серце панни Ізидори. Бертольдо вирушає воювати чужі міста. Його військо супроводить пісня про рідний край, який завжди у серці незважаючи на розлуку. Щасливий і сп’янілий від перемого лицар не чує тих пісень, думаючи про власну звитягу. Та коли щастя відвернулося од нього і в війську почалися чвари, а слухняні раніше вояки рвуться повернути зброю проти нього, його рятує глумлива пісня військових співців про недбалого вояка. І знову пісня домоглася свого: вона повернула воякам відвагу, а з нею й перемогу в бою. Перемогла не Бертольдова хоробрість, а поетове слово. Граф Бертольдо зображений жорстоким експлуататором, пихатим і гоноровитим паном, вірним слугою короля і ворогом трудящих. Нікчемний граф все своє життя проводить в бенкетах та розвагах. Він має величезні багатства, придбані тяжкою працею селян, награбовані на війні, але його це не задовольняє. Бертольдо встановлює нові податки, мита на панщину. Жорстокість, бундючність і грубість пана виявляється у його вчинках і словах. Вперше зустрівши поета в лісі, він грубо наказує йому зійти з дороги: Бачте,— крикнув,— що за птиця! Чи не встав би ти, небоже? Коли поет глузливо відмовився від милостині пана, той, знову спалахнувши, «крикнув згорда»: «Годі жартів! Бо задам тобі я гарту!». Переляканий революційними піснями, в яких поет закликає «пробити пану груди», Бертольдо наказує: Гей, ловіть співців, в’яжіте! У тюрму його, в кайдани! Непокірному поетові Бертольдо загрожує: …в тюрму його закину, Там він, клятий, і загине! Поряд з погрозами, якими пан хоче примусити поета замовкнути, він вдається до підкупу і лицемірства. Я його талан співацький Так високо поважаю, Що співцем своїм придворним Я зробить його бажаю. Такою мовою Леся Українка характеризує Бертольда як жорстокого деспота й експлуататора.

     Леся Українка — мужня, волелюбна людина, яка завжди вірила в перемогу робітничого класу над експлуататорами. Вона любила сій народ і високо цінувала його прагнення бути незалежним. З цією темою в поемі тісно пов'язана проблема ролі поета в житті народу. Народній співець живе серед людей, він знайшов собі вірних друзів та однодумців. Його пісні висловлювали думки і почуття трудящих, ті їх підхоплювали і розносили по світу. Пісні співця-поета стали великою силою. Вони допомагали людям у боротьбі, звеселяли їхнє життя. Пісня його надихала повстанців, а викривала панівний клас.

Так пісня поета із «Давньої казки» стала гнівним засобом проти графа Бертольда і його помічників.

Ось одного разу чує

Граф лихі; тривожні вісті:

Донесла йому сторожа,

Що не все спокійно в місті;

Що співці по місті ходять

І піснями люд морочать,

Все про рівність і про волю

У піснях своїх торочать

Вже й по тюрмах їх саджають,

Та ніщо не помагає,

їх пісні ідуть по людях,

Всяк пісні ті переймає.

Леся Українка показує дивну силу слова, поезія для співця є способом життя, бо його сила у зв'язку з народом::

А Бертольд, почувши з вуст народу пісню, яка майже глибокий сатиричний зміст, дрижить від гніву і страху:

Що се, що? — кричить Бертольдо —

Гей, ловіть співця, в'яжіте!

У тюрму його, в кайдани

Та скоріш, скоріш біжіте!

Граф пропонує поету жити у нього, стати придворним співцем, мати багатство. Але поет відмовляється, бо розуміє, що слово повинно бути на сторожі інтересів народу:

Золотих не хочу лаврів, —

З ними щастя не здобуду.

Як я ними увінчаюсь,

То поетом вже не буду.

Не поет, у кого думки

Не літають вільно в світі,

А заплутались навіки

В золотій тонкі сіті

Не поет, хто забуває

Про страшні народні рани,

Щоб собі на вільні руки

Золоті надіть кайдани!

Слово поета підніме народ на боротьбу з тираном Бертольдом. Ніякі погрози, ніяке самохвальство про розправу не допоможуть графові, бо саме пісня поета нагадає цьому деспоту про розплату, яка скоро настане.

    Поет — герой поеми «Давня казка», не відділяє свого життя від життя народу. Поет заслужив у людей велику повагу й довір’я своєю відданою працею. Граф Бертольдо у творі він повна протилежність Поету: позбавлений творчої фантазії, лицар убачає у впливі поетового слова на сільську молодь «диявольське наводження», чаклування. Поет: «Божа людина», «лиха не боюся», «я на крилах думки лину», «завжди вільний», «навесні… оживляв сумну діброву», гордий, стійкий, сміливий, мужній, відданий народові, впевнений у своїх діях, безкорисний, вдячний, добрий, талановитий, шанобливий до простого народу. Бертольдо: «лихий такий, крий Боже», лякливий, корисливий, практичний, пихатий, упертий, жадібний, підступний, бездушний, зневажливий до народу, позбавлений творчої уяви та фантазії.

     Своє життя поет, за наказом Бертольда, доживає у темниці, проте він не боїться навіть ув’язнення, знаючи, що правда на його боці. Він лишає по собі свої «думи-чарівниці» та учнів, що продовжують його справу. За словами Лесі Українки, протистояння правителів та поетів триває і досі, а коли воно зникне, то й  настане правда нова».

ПОРІВНЯЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА «Давня казка» Бертольдо й поета

Украïнка недаремно назвала свою поему Давня казка Усi ми з

дитинства любимо казки , бо вони оповiдають про цiкавi подiï,

захоплюючi пригоди та протистояння, але мають глибокий алегоричний,

повчальний змiст. Поема Лесi Украïнки так само мас неабиякий

фiлософський змiст: вона побудована на протистояннi двох персонажiв (у

теорiï лiтератури такi персонажi, називаються героями-

антагонiстами), а саме: Поета та лицаря Бертольда. Створенi авторкою

образи є нiби уособленням двох протилежних точок зору на свiт, на

мiсце людини в свiтi. Героï поеми мають рiзнi цiнностi, вболiвають

за рiзнi подiï. Менi сподобалось, що Леся Украïнка не

нав'язує читачевi своєï думки, своєï

акторськоï характеристики (хоча й висловлює своє

ставлення до зображуваного).Змальовуючи яскравi казковi образи, поетеса

вкладає у них рiзну життєву фiло софiю i дозволяє

читачевi самому сформувати ставлення до Поета та Бертольда, знайти

власну позицiю, дiйти власних висновкiв.

У чому ж рiзниця мiж Поетом та Бертольдом? Читач одразу бачить, що

вiдмiнностi мiж вдачами цих персонажiв принциповi. Вже в першiй частинi

твору Поет говорить про своє життя: вiн почуває себе вiльним

i багатим. Його думи несуть його, куди вiн захоче, за допомогою

своєï творчоï уяви, особливого свiтосприйняття вiн,

здається, може осягнути весь свiт, тож весь свiт належить Поетовi.

Поет не вiдчуває себе самотнiм чи нещасним: його завжди

оточує молодь яка дослухається його слiв, подумки вiн завжди

з людьми, з народом, з природою. Бертольдовi важко це зрозумiти. Авторка

так характеризує свого персонажа, лицаря Бертольда:

Був вiн гордий та завзятий,

Але ж тiльки на упертiсть

Та на гордощi багатий.

У життi ж Бертольд має зовсiм iншi цiлi, вiн приземлений та

практичний. I здавалося б, нiчого немає поганого в практичностi,

але така тонка межа мiж життєвою практичнiстю та приземленiстю,

бездуховнiстю. Лицаревi важко оцiнити щось, що не можна побачити: краса

духу, сила мистецтва видаються йому фантомами, iлюзiями:

Я б вiддав отой химерний

Твiй таємний свiт надхмарний

За наземне справжнє графство,

За пiдхмарний замок гарний.

Але коли лицар чує слова поета, навiть вiн не може встояти перед

ними, навiть вiн визнає силу слова:

Довго й лицар слухав пiсню,

Далi мовив на вiдходi: Що за дивна сила слова!

Ворожбит якийсь, та й годi!

Пiзнiше лицар не раз упевнюється в магiчнiй силi слова: Поет

допомага йому завоювати серце коханоï за допомогою серенади, пiснi

поета допомагають вiйську здобути перемогу… Але коли Бертольд

повертається з вiйськового походу, вiн встановлює своï

порядки в графствi: податки та мита роблять життя народу нестерпним, а

про справедливiсть законiв годi й мрiяти. Тодi спiвцi знову беруться до

справи: силою свого слова вони i звеселяють людей, i нагадують про те,

що справедливiсть iснує, але ïï треба вибороти, не

миритися зi своєю долею, а боротися за краще майбутнє . Але,

як виявляється, лицар Бертольд визнає цiлу слова тiльки

тодi, коли воно стоïть на сторожi його iнтересiв. Без жодного

покору сумлiння правитель вирiшує пiдкупити спiвця, все ще вiрячи

в те, що за iронiï все можливо. Але Поет знов виказує не

тiльки безкорисливiсть, а й небайдужiсть до житгя народу, до

справедливостi та рiвностi серед людей. Поет вiдкиває пропозицiю

графа стати його придворним спiвцем:

Не поет, у кого думки

Не лiтають вiльно в свiтi,

А заплутались навiки

В золотiï тонкi сiтi.

Не поет, хто забуває

Про страшнi народнi рани,

Щоб собi на вiльнi руки

Золотi надiть кайдани!

Своє життя Поет, за наказом Бертольда, доживає у темницi,

проте вiн не боïться навiть ув'язнення, знаючи, що правда на його

боцi. Вiн лишає по собi своï пуми-чарiвницi та учнiв, що

продовжують його справу. За словами Лесi Украïнки, протистояння

правителiв та поетiв триває i досi, а коли воно зникне, то i

мочиться давня казка, а настане правда нова.

Твiр Лесi Украïнки Давня казка побудований на суперечностях мiж

двома героями Поетом i лицарем Бертольдом тобто мiж силою мистецтва

слова та силою влади й примусу, мiж силою духу та

орiєнтацiєю на матерiальне. Напевно, правда нова зараз

набагато ближча, нiж за часiв створення поеми: ми можемо вiльно

висловлювати своï думки, закiнчилися страшнi часи суперечок через

iдеологiчнi переконання… Але ми маємо пам'ятати про давню

казку видатноï украïнськоï письменницi, аби не

припуститися колишнiх помилок i наближати нову правду, втiлювати

ïï у нашому життi.