Мистецтво кобзарів, бандуристів лірників, яке своїми зачатками сягає періоду Київської Русі, мало в усі часи велике значення для України і завжди було в пошані серед народу.
Народні співці — кобзарі, бандуристи й лірники завжди були поруч з борцями за свободу, рівність та незалежність і часто гинули в цій боротьбі. Як правило вони вели скромне життя, не претендували на своє возвеличення і тому часто їх імена залишалися маловідомими, незважаючи на те, що більшість з них були не тільки великими митцями-музикантами, але і цікавими особистостями.
Кобзарі, як правило, грали на простіших інструментах — кобзах і бандурах різних типів, а бандуристи — на досконаліших інструментах — бандурах. Кобзарі суворо дотримувались кобзарських законів і правил, знали таємну (лебійську) мову, тоді як бандуристи не всі дотримувались цих кобзарських законів або зовсім їх не знали. Зате, як правило, бандуристи мали музичну освіту, знали нотну грамоту. Незважаючи на такі відмінності, точного розрізнення між кобзарями та бандуристами провести важко і тому автори деяких музик подають їх як кобзар-бандурист, коли сама особистість відповідає повністю або частково обом визначенням народного співця.
Лірники грали на українських народних інструментах — лірах (релях), які мало відрізнялися від подібних інструментів інших народів, наприклад білоруських лір, зате відрізняються від кобз і бандур. Багато кобзарів вміли грати і на лірах, тому виступали і як лірники. Кобзарі і лірники часто входили у спільні братства, мали спільні цехи, звичаї, обряди, репертуар.
На жаль, відомості про окремих, навіть визначніших, кобзарів, бандуристів, лірників збереглися не повністю, про інших — вимагають уточнень та нових пошуків, тому дописи відрізняються своїм об’ємом та різноманітністю.
Треба зазначити, що збір відомостей та підготовка рукопису тривали кілька років і деякі відомості можуть бути дещо застарілими.
