О.С.Пушкін

 

Квіти

 У деяких країнах нашої планети 10 січня відзначають вельми незвичайний день - День подяки кімнатним рослинам. Однак не всі повною мірою усвідомлюють, як ці рослини впливають на емоційний стан людини в цілому.

Бо ж кімнатні рослини

🏵️ знищують бактерії,

🌷чистять повітря,

🌼рясно виробляють кисень,

🌸зволожують повітря,

🌹дають приємний запах.

Сніг то падає, то ні. 

То вже ясно, то темніє.

І геранька на вікні

Дивним кетягом біліє.

І різдвяник молодий.

І столітник все ще в соці.  

Сад холодний, ліс рудий.

І сльозиночка на оці.

Сніг із неба чи з кишень.

З мерзлих ягідок калини.

Сніг - це диво, це женьшень

Для душі і для дитини.

Сніг то є, то вже нема.

Із цукерками торбинка.

Ось така тепер зима.

Ось така тепер ялинка.

Дощ полоще. І герань

Тягне до вікна листочки.

Зими - повні калабань.

Весни - щастя пелюсточки.

Автор  Г.Потопля

Як себе вести з ГІПЕРАКТИВНИМИ дітьми.

ЯК СЕБЕ ВЕСТИ З ГІПЕРАКТИВНИМИ ДІТЬМИ. РЕКОМЕНДАЦІЇ ПЕДАГОГАМ.

1.Багатьом учителям було б корисно знати ознаки синдрому дефіциту уваги, адже це ключ до розуміння малечі. Педагоги мають орієнтуватися в особливостях сприймання, уваги, пам’яті гіперактивних дітей, щоб в якомога доступнішій формі організувати розумову діяльність.

2. Дитина з гіперактивністю повинна завжди бути «на виду». Краще, якщо основне місце сидіння в класі буде в центральному ряді, на першій парті або навпроти стола вчительки. Так педагог може максимально стримувати увагу дитини, а для дитини це можливість швидко звернутися за допомогою у разі виникнення труднощів.

3. Завдання, які надаються гіперактивній дитині мають свої особливості. Так, намагайтесь давати завдання які відповідають рівню знань дитини. Оскільки дуже легке чи дуже складне завдання – це привід для швидкого переключення уваги, яку і так тяжко втримати. Наступна особливість – на певний окремий відрізок часу давайте виконувати лише одне завдання, якомога чіткіше проговоривши умову і використовуючи якомога менше слів. І останнє, якщо завдання, яке треба виконати досить велике, допоможіть малечі розбити його на окремі частини і контролюйте виконання кожної.

4. Режим дня і план заняття повинні бути якомога більше передбачуваним для дитини. Обов’язково організовуйте фізкультхвилинки, де є можливість порухатися і скинути напругу. 

5. Направляйте енергію гіперактивних дітей в корисне русло. Тобто давайте завдання, де можна проявити активність і після чого можна заслужити похвалу за це. Наприклад, роздати зошити чи картки, вимити дошку, намочити губку, полити квіти і т. д..

6. Створюйте ситуації, в яких гіперактивна дитина може стати експертом. Це дуже гарно вплине на формування самооцінки дитини та на сприймання її в класі. Адже зазвичай, в силу своїх особливостей, такі діти стають «крайніми» у всіляких конфліктних ситуаціях, а тому завжди отримують догани.

7. І останнє, пам’ятайте, такі дисциплінарні міри, як окрики, погрози, принижування не покращать поведінку дитини. Швидше за все ви досягнете протилежного результату. Тому намагайтесь ігнорувати негативні моменти і заохочувати позитивні та частіше хвалити гіпердинамічних діток. Корекція їх поведінки зазвичай здійснюється за допомогою медикаментозних і психологічних корекційних програма

Іван Карпенко-Карий

 У вересні 1845 року 29 вересня у селі Арсенівка народився відомий драматург Іван Карпович Тобілевіч. В історію він увійшов під псевдонімом Іван Карпенко-Карий, у якому поєдналися ім’я його батька та прізвище улюбленого героя із п’єси Тараса Шевченка «Назар Стодоля» Гната Карого.

Іван Карпенко-Карий. Фото

Його батько походив із старовинного збіднілого дворянського роду й працював прикажчиком поміщицького маєтку. Мати була кріпачкою-покоївкою, яку закоханий Карпо Тобілевич викупив у панів Золотницьких. Саме вона, маючи можливість подорожувати з панами Європою і бувати на театральних виставах, закохалася в театр і передала цю любов своїм дітям. Крім Івана Карпенка-Карого її дітьми були Микола Садовський, Панас Саксаганський та Марія Садовська-Барілотті – ціла плеяда корифеїв українського театру.

 Іван навчався в училищі, закінчив тільки чотири класи, бо родина не мала грошей на освіту хлопця, після чого  з 14-ти років він пішов працювати до канцелярії в Єлисаветграді (нині – місто Кропивницький). Загалом служба в різних канцеляріях – від писарчука до секретаря міського поліцейського управління – тривала майже два десятиліття.

На початку 1860-х, працюючи в повітовому суді в Бобринці, познайомився з Марком Кропивницьким, разом з яким стали учасниками  аматорського театрального гуртка. Тобілевич у цьому гуртку був і керівником, і режисером, і актором, беручи участь у створенні вистав за п'єсами Островського, Гоголя, Грибоєдова, Мольера, Шіллера. Захоплення Івана сценою було настільки сильним, що юнак ходив пішки за півсотні кілометрів до Єлисаветграда, щоб подивитися «Наталку-Полтавку» у виконанні місцевих акторів, а також виставу шекспірівського «Отелло» за участю видатного негритянського трагіка Айри Олдріджа в головній ролі. Але Емський указ 1876 року про заборону української мови поклав край виставам українського аматорського гуртка.

Молодий Іван Тобілевич. 1867 рік. Фото

Після переводу в Єлисаветград Тобілевич захопився культурно-громадською діяльністю: став одним з ініціаторів створення Товариства для поширення ремесел і грамотності, а згодом і так званої ремісничо-грамотної школи, в якій безкоштовно навчалися діти бідняків. Брав участь і в роботі аматорського гуртка, збори від вистав якого йшли на допомогу бідним учням. Згодом гурток аматорів стає популярним у місті. 

У 1870 році Іван Тобілевич одружився з Надією Тарковською, рідною сестрою Олександра Тарковського (в майбутньому – учасника народовольчого гуртка, що збирався у будинку Тобілевичів, батька знаменитого поета Арсенія Тарковського і діда всесвітньовідомого кінорежисера Андрія Тарковського). На землі, отриманій у посаг, побудував маєток, який після смерті дружини у 1881 році назвав на її честь хутором «Надія». Нині «Хутір Надія» – державний музей-заповідник Івана Карпенка-Карого (Тобілевича).

Переконання Тобілевича привели його до нелегального українофільського гуртка, який пропагував революційно-визвольні ідеї, розповсюджував заборонену літературу. На засіданнях цього гуртка обговорювалися і перші твори Карпенка-Карого: оповідання «Новобранець» та драма «Бурлака» («Чабан»).

За участь у діяльності гуртка та «допомогу політичним злочинцям» восени 1883 року він був визнаний політично неблагонадійним, звільнений зі служби, а в травні наступного року – висланий на 3 роки до Новочеркаська під гласний нагляд поліції. Незадовго до того він одружується із хористкою трупи Михайла Старицького Софією Дітковською. Щоб заробити на прожиття, піднаглядний Тобілевич працював підручним коваля, а згодом відкрив палітурну майстерню.

Навесні 1887 року Карпенку-Карому було дозволено повернутися в Україну, але ще до кінця 1888 року він перебував на хуторі «Надія» під гласним наглядом поліції (негласний нагляд було знято з нього 12 березня 1903 року). Діставши громадянські права, Карпенко-Карий приєднався до нової театральної трупи, створеної його братом Панасом Саксаганським, у якій до кінця життя працював як артист, режисер, драматург. Його драматургічна спадщина складається з 18 закінчених п’єс і трьох невеликих уривків, що залишилися в чернетках.

Іван Карпенко-Карий не лише писав драми, але й сам грав у виставах. Фото

До кінця життя продовжував боротися за український театр. У 1897 році на з’їзді сценічних діячів у Москві Панас Саксаганський виголосив з трибуни написану братом записку, де засуджувалися факти утисків та переслідування українського театру. У 1900-1904 створив власну трупу, яка продовжувала традиції Театру корифеїв.

Але у драматурга діагностують рак печінки та селезінки. Карпенко-Карий їде до Берліна, сподіваючись на допомогу німецьких лікарів, однак хвороба бере своє. 15 вересня 1907 року Іван Тобілевич помер у Берліні, згодом його тіло перевезли до України. Похований на кладовищі на хуторі «Надія».

Лист літературному героєві

     Видів творчих робіт для розвитку писемного мовлення учнів дуже багато. Один з них - це лист літературному герою, яке зазвичай пишуть після того, як закінчать вивчати твір. Даний вид роботи зараз не користується великою популярністю в старших класах, так як навчання написання творів зосереджено на форматі ЗНО і підсумкового твору. Та все ж вирішила запропонувати своїм учням, привітати зі святом літературного героя. Усі залюбки погодились. 

      Користь від подібної роботи, по-перше, учні повинні самостійно вибирати, якому персонажеві вони хочуть написати. Отже, твір прочитано, зроблені висновки, є улюблені й нелюбимі герої. Усі мають можливість поєднати розвиток творчого мислення і роботу з розвитку мовлення ( малювання та письмо). Прочитавши роботи учнів, можна зробити висновки, наскільки уважно дитина прочитала твір. Школяр вчиться висловлювати власне ставлення до персонажа і його взаємодії з іншими героями, характеру, зовнішності, поведінки мови і вчинків.

  

         

     Необов'язково це має бути позитивний герой. Звертатися до негативного персонажу і вказувати на його помилки може бути навіть цікавіше. По-друге, така методика цікава, бо  мотивує на роздуми про прочитане, робота не пишеться по шаблонах, а найголовніше - не дає можливості списати.