Українська мова вона мені рідна. Батьки навчили мене розмовляти рідною мовою, коли я була ще зовсім крихіткою. Всі мої друзі у дворі спілкуються теж українською, але іноді їхні слова були "перекручені".
У дитячому садку, коли була у старшій групі, почала вивчати англійську мову. Тоді для мене стало відкриттям, що мови у світі такі різні між собою: і за звучанням, і за написанням. Раніше я про це не думала. Різні букви й звуки… І хоча мені було складно англійську вчити, я все ж полюбила її. Але вже не так, як українську. Вона стала для мене другою, іноземною. Мовою, пов’язаною тільки зі школою чи садочком.
А українська залишилася першою, тією мовою, якою я колись вчилася говорити свої перші слова. Я ввібрала українську з маминої колискової . Вона для мене — як тепло рук мами. Мова мого народу, моїх пращурів.
Наша мова — стародавня, в неї дивовижна історія. Адже наші предки розмовляли старослов’янською мовою, співучою та красивою. І мені цікаво дізнаватися та запам’ятовувати старі слов’янські слова, які вже давно пішли в минуле. Хіба що де-небудь у літописі їх зустрінеш.
Я люблю українську за те, що вона багата та співуча. Або, як кажуть, милозвучна чи солов'їна. Українська мова — вона ніби людина, сповнена гордості та гідності, та свободи.
Отже, поки живе людина й говорить рідною мовою, доти й існує нація.
Немає коментарів:
Дописати коментар