Пишімо і говорімо правильно

• ПРАВИЛЬНО                              НЕПРАВИЛЬНО
• 
  
• 
  
• Вважати                                рахувати
• Вимикати (світло)                      виключати
• Від’єднувати, перекривати (газ)        виключати
• Вчинок                                 поступок
• Дізнаватися                            взнавати
• Довідки телефоном                      довідки за телефоном
• Досі                                   до цих пір    
• Запити, потреби                        нужди
• Збігатися, бути співзвучним            співпадати
• Зняти (кіно)                           відзняти
• Конфорка (газова)                      камфорка
• Кривдити (вчинками)                    ображати
• Кришталево (чистий)                    кристально
• Міститися, розташовуватися             знаходитися
• Наочне (приладдя                       наглядне
• Недбале ставлення                      халатне відношення
• Непоказний, непривабливий              неприглядний
• Облиш                                  перестань
• Обстоювати (щось)                      ратувати (за щось)
• Одружитися з кимось                    одружитися на комусь
• Поворожити                             погадати
• Попит (на товар)                       попит (на фахівців) 
• Приязно                                дружелюбно
• Поступати (в лікарню)                  потрапляти, покласти, доставити
• Прихований                             скритий
• Прикро (за державу)                    образливо
• Проте, однак, а втім                   тим не менше
• Річ у тім                              справа в тому
• Розмовляти українською мовою           … на українській мові
• Серцеві (хвороби)                      сердечні
• Ставлення (до когось, чогось)          відношення
• Торішній, тогорічний                   минулорічний (обмежене вживання можливе) Чинити (несправедливо, кривдити)       поступати (несправедливо)

У переддень Святого вечора

У переддень Святого вечора

Всі ми з нетерпінням чекаємо Різдвяних свят, а перед ними - Святої вечері, бо саме 6 січня закінчується сорокаденний Різдвяний піст. Вся сім’я збирається разом за спільним святковим столом. 

Свята вечеря багата українськими традиціями та звичаями. Саме тому на столі під скатертиною має бути застелене сіно, адже маленький Ісусик народився на сіні. По кутках столу в багатьох українських сім’ях ставлять часник. У центрі стола -  свячену 

А

Абітурієнт
Абонемент, абонент
Автобіографія
Автограф
Автопортрет
Автор, авторка
Адрес, адреса
Адресант, адресат
Анфас
Апендикс, апендицит

Абітурієнт. Походить від латинського abituriens, що означало «той, хто збирається піти». Справді, раніше цим словом називали випускника середньої школи. «Галя … знімала кімнату якабітурієнтка Полтавської жіночої гімназії, що приїхала до Одеси вступити до Вищих жіночих курсів на філологічний факультет». (Ю. Смолич.) Та згодом словом абітурієнт у нас почали називати того, хто готується вступити до вищого навчального або середнього спеціального закладу. «…Більшість вузів і технікумів шукає майбутнє поповнення спрямовано й активно, вони ще задовго до прийому прагнуть ближче познайомитися з абітурієнтами». (З газети.) «У Кухлика був той стан, який буває в абітурієнта, котрий несподівано для самого себе помітив своє прізвище в списку зарахованих». (О. Чорногуз.)
З часом утвердилося вживання слова абітурієнт саме в значенні вступника до навчального закладу, а випускника школи так майже ніхто не називає. Доля цього слова склалася таким чином тому, що, з одного боку, всі абітурієнти, тобто вступники до вищих або середніх спеціальних навчальних закладів, є випускниками школи; з іншого боку, слово абітурієнт є точнішим, ніжвипускник, бо називає тих випускників, що мають намір вступити до якогось навчального закладу.

Абонемент, абонент. Іноді плутають ці два слова. Безперечно, вони пов'язані одне з одним своїм походженням, але значення мають різні. Абонемент — це наперед оплачуване право на відвідання протягом певного часу видовищ, культурних заходів (наприклад, абонемент на цикл симфонічних концертів, на футбольні матчі сезону), право користуватись бібліотекою та ін. «Настав день, коли бібліотекарка сповістила вчительку, що на абонементі учня записано понад п'ятдесят книг класиків української й російської літератури». Абонементом називають також книжку з абонементними талонами, що їх відривають або погашають. Наприклад: «Завтра у приміщенні Державної філармонії відбудеться симфонічний концерт, у програмі якого — нові твори українських композиторів. Дійсний абонемент № 3». «Через два місяці після початку футбольного сезону мій товариш загубив свій абонемент».
У бібліотеках, де є читальний зал, абонементом називають ту частину приміщення, де читачам видають літературу із книгосховища додому. «Зайшовши до бібліотеки, дівчина попрямувала до дверей з написом «Абонемент». «При бібліотеці працює абонемент, який обслуговує діячів науки і техніки, працівників промисловості, сільського господарства і культури». (З журналу.)Міжбібліотечний абонемент — замовлення й одержання для читача літератури з інших бібліотек.
Іменник абонент означає особу, яка користується абонементом. «Не менше також треба було вважати на окремі полички постійних абонентів, які платять певну суму щорічно за те, щоб у поштовій експедиції мати окреме місце для листів і посилок». (І. Франко.)
Найчастіше слово абонент вживається на позначення особи або установи, на ім'я якої оформлений телефон, закріплений певний номер. «Телефонний комутатор має сигнальне обладнання, що дає можливість диспетчерові бачити і чути, який з абонентів викликає його для телефонних пере говорів». (З журналу.) «Крізь маленьке віконечко у стіні було видно жінку, що куняла біля комутатора на півсотню абонентів». (М. Трублаїні.)

Автобіографія. (Грецьке autos — сам, bios — життя, grapho — пишу) — життєпис особи, складений нею самою. Наприклад: «Коли Ярославу після обрання його довелося складатиавтобіографію, вона уклалася на половині аркушика з учнівського зошита». (І. Волошин.)
Слово автобіографія інколи неправильно вживають у сполученні з присвійним займенником свій. Виникає повторення (своя автобіографія), бо перша частина слова автобіографія (авто) якраз і означає «свій», «власний». Отже, з погляду літературної норми слід сказати: «Подав автобіографію» або «Подав свою біографію», випустивши компонент авто- і вживши присвійний займенниксвій. Порівн. у Коцюбинського: «Дуже мені не легко вчинити Вашу волю — скласти свою біографію»; «Отець Левко розказав свою біографію».
Поширене також уживання слова автобіографія в сполученні з дієсловом написати; внаслідок цього виникає ще одна тавтологія (яку, правда, в сучасній мові ми вже не сприймаємо).

Автограф. Власноручний підпис, напис або текст, зроблений рукою автора. Наприклад: «Сповняю свою обіцянку і посилаю Вам для ювілейного числа «Свободи» свої «Хмари» і фотографію завтографом». (М. Коцюбинський.) «Автографа художника на портреті немає, мабуть, він прихований під фарбою кількох пізніших нашарувань». (З журналу.)
Слово автограф часто неправильно вживається разом з присвійним займенником свій (див. автобіографія). Наприклад: «Цей блискучий новеліст охоче роздає свої автографи до всіх альбомів». Уникнути тавтології можна, випустивши слово свій або замінивши слово автограф іншим (залишив свій підпис, напис) залежно від контексту.

Автопортрет. Портрет художника, виконаний ним самим. «Протягом двадцяти років Шевченко зробив більше тридцяти автопортретів». (З журналу.) «Тепер він увесь час і сили віддавававтопортретам: писав себе і в мундирі, і в сюртуку, і в білому, і в чорному кашкетах. Один з таких автопортретів надіслав Лизогубові, другий — в подарунок Рєпніній». (З. Тулуб) «Великою заслугою Т. Шевченка було й те, що він підняв на високий рівень жанр автопортрета. Адже до цього автопортрет у мистецтві української гравюри не був розвинений». (З журналу.)
Неправильно вживати слово автопортрет у сполученні з присвійним займенником свій (див. автобіографія). Щоб усунути тавтологію, слід випустити слово свій або відповідний йому компонентавто- в слові автопортрет: намалював свій портрет.

Автор, авторка. Того, хто створює якийсь науковий, літературний, музичний твір, проект, винахід, називають автором цього твору, винаходу. «…Яблуні, верби, клуня, горшки на тину, старий в'яз — всі речі стали незнайомими, набравши нічного вигляду і почавши жити якимсь окремим таємничим життям. Так звичайні слова, сполучені волею автора в урочисті ряди, обертаються часом в поеми, сповнені нового, хвилюючого змісту». (О. Довженко.)
Більшість назв жінок за професією, заняттям, становищем у суспільстві утворюється додаванням певного суфікса до того самого кореня, що й відповідні чоловічі назви. Наприклад:фрезерувальник — фрезерувальниця, вчитель — вчителька і т. ін. Проте є ряд відхилень від цього положення. Деякі назви професій і звання існують лише у формі чоловічого роду: токар,слюсар, адвокат, інженер, доктор, доцент, монтер. Інші існують тільки у формі жіночого роду: праля, покоївка. Кравчиха — це і жінка, яка шиє вбрання, і — друге значення — дружина кравця. Зате швачка шиє не взуття, як швець, а плаття або білизну; дружина шевця — не швачка, а шевчиха. Білетерша — не обов'язково дружина білетера, насамперед це назва особи жіночої статі, що займає посаду білетера.
Слово рахівник означає особу і жіночої, і чоловічої статі (рахівниця — не жінка-рахівник, а приладдя для лічби). Порівн.: «Іноді він озирався на спритних друкарок та рахівників, що так вільно тримали себе на очах в комісії, або на не в міру дисциплінованого писаря-діловода». (Іван Ле.)
Серед слів іншомовного походження більшість не утворює спеціальної форми для назви професії особи жіночої статі: хірург, режисер, терапевт, декан. І довідатися, що мова йде саме про жінку, можна з контексту (вживання імені й прізвища, дієслова в минулому часі, наприклад: «Конструктор Ніна Кузьминська закінчила проект»). Але від деяких слів чоловічого роду існують і досить поширені утворення жіночого роду: автор — авторка, дипломант — дипломантка, дисертант — дисертантка. «Ніби якусь магічну силу має ця жінка, що примушує бачити небачене, розуміти найпотаємніше. Той, хто побував на виставці її рушників, захоплювався. І коли слухав розповідь авторки, теж захоплювався». (З журналу.)
Проте слід пам'ятати, що відповідне слово в чоловічому роді має більш загальний характер, і коли йдеться про офіційну назву звання, посаду або про ознаку чи вимогу, що стосується всіх, хто виконує цю роль чи роботу, треба вживати відповідне слово в чоловічому роді. Наприклад: «Учора ми познайомилися з молодою професоркою Київського медичного університету Іриною Шульженко». Але: «Як професор (а не як професорка) і керівник (а не керівниця) кафедри вона проводить величезну наукову роботу».
У рецензії, наприклад, може бути написано: «Авторка добре вивчила фактичний матеріал», але «Як автор (а не як авторка) книжки вона мала б з більшою відповідальністю поставитися до вивчення історичних джерел». «Зінаїда Тулуб починала свій творчий шлях як поетеса. Говорячи про її вірші, М. Ушаков відзначає тонкий смак авторки, точність і вагомість слова». (З газети.) «І знову Ніна відчула ніяковість від того, що її назвали автором». (О. Донченко.)
У певному контексті вживання слова авторка, а не автор передбачає обмежений колом жіноцтва масштаб твердження. Наприклад: «Марія Познанська — одна з популярних авторок віршів для дітей». Це означає, що вона одна з популярних поетес, які пишуть для дітей. Коли б хотіли підкреслити, що вона одна з найпопулярніших серед усіх авторів (і чоловіків, і жінок), що пишуть вірші для дітей, слід було б вжити слово автор, а не авторка.
Між іншим, усе це стосується не тільки слів, запозичених з інших мов, а й питомих українських. «Моя знайома — викладачка технікуму». «Моя знайома працює лише кілька років, але вже набула досвіду викладача (а не викладачки). «Моя знайома — одна з найкращих викладачок (або викладачів — залежно від думки, яку хочуть висловити) технікуму».
Порівн. також: «Цього року Марії Іванівні присвоєно почесне звання заслуженого вчителя школи України, вона відмінник народної освіти» (тобто нагороджена значком «Відмінник народної освіти»). Але: «Молода вчителька закінчує інститут заочно. Вона відмінниця навчання». «Творчість видатного майстра живопису, народного художника України Тетяни Нилівни Яблонської відома далеко за межами нашої країни».
Ще один приклад: майже в кожній установі є посада секретаря. Так вона іменується офіційно — за штатним розписом, у наказах. Але в побутовій, неофіційній мові здебільшого вживають словосекретарка: «зайшла секретарка», «спитайте у секретарки» і т. ін. Проте, якщо слово секретар означає не технічну посаду, а адміністративну чи виборну, — воно вживається в чоловічому роді навіть тоді, коли її займає жінка: «Говорив з ученим секретарем (а не з ученою секретаркою) інституту Раїсою Федченко». «Звернувся до секретаря Правління (а не до секретарки Правління) Петренкової».
Отже, зваживши на застереження, варто широко вживати такі утворення жіночого роду іменників, як авторка, бібліотекарка, лікарка, директорка, кондукторка, касирка.

Адрес, адреса. Адрес — писане привітання, письмове звернення до когось з нагоди якоїсь події, переважно ювілею. Наприклад: «Великий інтерес становить придбаний музеєм адрес, піднесений Курако робітниками і службовцями доменного цеху…» (З газети.) «Доярки скинулись по карбованцю, Тетяна відредагувала почесний адрес». (С. Добровольський.)
Іноді адрес плутають з адресою. «Місцевком профспілки і адміністрація підготували ювілярові адресу». Слід сказати: «Місцевком профспілки і адміністрація підготували ювілярові адрес».
Адреса — напис на поштовому відправленні; зазначення місця мешкання особи або місце знаходження установи. Наприклад: «Ваш син живий. Лежить він у шпиталі. Тут, у Москві, і хоче бачить вас… Його адреса…» (В. Сосюра.) «Максим хитав головою, слухав і навіть шепотів іноді губами, повторюючи назвисько або адресу». (В. Винниченко.)
Форма адреса усталилася в сучасній мові, коли йдеться про помешкання особи або місце розташування установи. Найпоширеніша помилка полягає в тому, що напис на конверті чи посилці називають адрес замість адреса. Наприклад: «Він надіслав листа на мій домашній адрес» (треба: «на мою домашню адресу»). Буває і навпаки, правда, рідше. В одній із газет під час ювілею Києва було надруковано: «Місто, дороге серцю кожного. Так сказано про Київ у одній з вітальних адрес, представленій на виставці подарунків на честь його 1500-річчя». Слід було написати: «…в одному з вітальних адресів, представленому на виставці…»
А на початку століття іноді в тому самому значенні вживали це слово і в чоловічому, і в жіночому роді. Наприклад: «Запечатавши в конверту, написавши адрес, писар уночі зайшов через садок і уткнув пакет в щілину дверей, котрі виходили в садок». (І. Нечуй-Левицький.) Або в Лесі Українки: «Маниного сталого адресу поки ще нема», хоча в її ж «Блакитній троянді» знаходимо: «Л ю б о в. А як же ви знайшли? Звідки ви довідались моєї адреси?»
В українській мові і в прямому значенні («Лист прибув на мою домашню адресу»), і в переносному («закиди на його адресу») зі словом адреса треба вживати прийменник на. «На адресуЧабанчука полетіло кілька таких… виразів, що він тільки розгублено подивився навколо». (О. Донченко.)

Де ж, скажи (Оксано), тепер твоя адреса?
На яких дорогах і вітрах?
Лине чайка на безкраї плеса,
І чебрець розлукою пропах.
(А. Малишко.)

Адресант, адресат. Адресант — особа, я к а а д р е с у є комусь поштове відправлення. Наприклад: «Здивований, він починає читати адресу. Якась нісенітниця: прізвище адресата — Франко, прізвище адресанта — так само Франко». (П. Колесник.)
Інколи слово адресант плутають зі словом адресат.
Адресат — особа, якій адресують поштове відправлення, до якої звертаються. Наприклад: «Багатотисячний читач — культурний, доброзичливий — є тим постійним адресатом, до якого ми звертаємось кожним своїм твором». (З газети.) «В шістдесят п'ять різних міст світу линули короткі радіохвилі, але скрізь мали вони знайти одного адресата — інститут переливання крові». (Ю.Смолич.) «Підпису я не поставив. Поклав лист у конверт, написав адресу і вирішив вручити адресатові в кінці першої зміни». (Ю. Збанацький.)

Анфас. Лицем до того, хто дивиться. По-українськи слід вживати без прийменника, бо у французькій мові, з якої це слово запозичено, воно буквально значить «в лице» (en face). Інколи неправильно кажуть: «Я сфотографувався в анфас»; виникає тавтологія. Треба: «Я сфотографувався анфас». «І фотографії повирізував, правда, самі лише профілі — анфас ніде не попадався».(О. Гончар.)

Апендикс, апендицит. Перше слово означає червоподібний відросток сліпої кишки. «Червоподібний відросток (апендикс) називають кишковим мигдаликом». (З підручника.)
Апендицит — запалення апендикса. «Запалення апендикса часто спричиняє захворювання — апендицит. Причиною запалення бувають різні кишкові інфекції, ангіна». (З підручника.)
В усному мовленні часто помилково вживають слово апендицит замість апендикс. Наприклад, кажуть: «Дитині вчора зробили операцію — вирізали апендицит», треба: «…вирізали апендикс» або «зробили операцію з приводу апендициту».

"Незвичайні пригоди Алі в країні Недоладії"

Галина Малик. Повість-казка «Незвичайні пригоди Алі в країні Недоладії». Морально-етичні проблеми в казці: добро і зло, відповідальність за свої вчинки, вміння долати перешкоди на шляху до мети.

Мета:

·        навчальна: ознайомити учнів з творчістю дитячої письменниці, зі змістом повісті-казки, визначити жанрову своєрідність та морально-етичні проблеми твору; навчити розкривати символічний зміст казкових персонажів; оцінювати вчинки казкових героїв, розрізняти добро і зло; формувати вміння  аналізувати вчинки інших та власні;

·        розвивальна: розвивати навички аналізу художнього твору, усне мовлення;

·        виховна: виховувати інтерес до літератури, прагнення доводити усі розпочаті справи до кінця.

Тип уроку: урок засвоєння нових знань.

Форма проведення: урок-презентація (з використанням рольової гри та роботи в групах).

Обладнання: портрет письменниці, художній текст повісті, виставка прочитаних казок та творів сучасної письменниці Галини Малик, ілюстрації учнів до повісті, карта країни Недоладії.  

Методи та прийоми: евристична бесіда; рольова гра («Інтерв’ю з письменницею», «У картинній галереї»); робота в групах, проблемне питання, «Мозкова атака», «Мікрофон», «Хвилинка гордості», «Незакінчене речення», «Сенкан».

Випереджувальні завдання: прочитати І – Х розділи повісті, завдання для груп, ілюстрації до твору.

Епіграф:

Доки я жива – книжка не помре: я буду її читати і видавати.

Галина Малик

Хід уроку

І. Організаційний момент.

ІІ. Актуалізація опорних знань учнів.

Учитель. З раннього дитинства нас супроводжують казкові герої. Казка — це чарівна країна. Це давній і мудрий порадник. Це вона дає нам перше уявлення про добро і зло, правду і неправду, чесність, справедливість. Народні казки вам читали бабусі та мами.

«Мозкова атака»

·       Що таке казка?

·       Які види казок ви знаєте?

·       Назвіть ознаки казки.

·       Які казки ви читали раніше?

·       Казки про кого або про що запам’яталися найбільше?

Робота з виставкою книг

«Мікрофон»

·   Які книжки сподобались на виставці? Чому?

·   Які з них ви вже читали?

·   Яким словом можна назвати твори, які містять ці книги? (Казки.)

·   Чому, на вашу думку, і діти, і дорослі люблять читати казки?

ІІІ. Оголошення теми, мети і завдань уроку. 

Мотивація навчальної діяльності школярів.

Сьогодні, діти, ми ще раз поринемо у чарівний казковий світ. Казка знову відкриє нам світ мудрості, добра і фантазії, навчить долати будь-які перешкоди.

Отже, нас чекають «Незвичайні пригоди Алі в країні Недоладії» – цікавий твір сучасної письменниці Галини Малик.

·       Чого ви очікуєте від уроку? Про що хотіли б дізнатися?

Робота в групах

Учитель. До сьогоднішнього уроку ви об’єдналися в чотири групи:

1 група – «Дослідники» (досліджують біографічні відомості про письменницю та її творчість);

2 група – «Актори» (готують інтерв’ю з автором та інсценівку)

3 група – «Художники» (обирають події повісті, які вони будуть ілюструвати);

4 група – «Читці» (готують виразне читання за ролями).

Правила роботи в групах:

ü поважай думки інших;

ü вислухай уважно товариша;

ü обґрунтуй перевагу своєї пропозиції;

ü будь толерантним та вихованим.

ІV. Вивчення нового матеріалу.

Учитель. Отже, я бачу ви готові до нової мандрівки казкою. А з чого ж почати  подорож? Безумовно, зі знайомства з автором.

Група «Дослідники»

Народилася Галина Миколаївна 12 серпня 1951 року у м. Бердянську Запорізької області. 1964 року сім’я переїхала в селище Середнє поблизу Ужгорода. Дівчинка гарно вчилася, мала веселу вдачу, почуття гумору і зовсім не збиралася бути письменницею.

Своє перше знайомство з книжкою Галина Миколаївна запам’ятала на все життя. Це сталося у день її народження, коли мама зробила малій Галинці диво-подарунок – збірку “Українські народні казки”, яка стала для неї “і букварем, і розвагою, і цілим новим світом”.

Любов до Закарпаття письменниця пронесла через роки, адже коли сім‘я Маликів переїхала на Донеччину, Галина повернулася і вступила до Ужгородського університету.

Писати майбутня письменниця почала ще зі шкільного віку. Коли сама стала мамою, почала створювати віршики для своєї доньки. Згодом Г. Малик почала писати казкові повісті для дітей. З персонажами цих повістей весь час трапляються якісь пригоди, відбуваються небезпечні та радісні події.

«Хвилинка гордості»

За повісті «Незвичайні пригоди Алі в країні Недоладії» та «Подорож у королівство сяк-таків» у 1988 році Галині Малик було присуджено премію імені О. Копиленка. З незвичайними пригодами Алі, невгамовної героїні цих повістей, уже познайомились юні читачі Іспанії, Італії, Франції, Німеччини та інших країн. А за останню повість, яка називається «Злочинці з паралельного світу», Г.М. Малик було присуджено звання лауреата літературної премії імені Лесі Українки 2003 року.

«Незвичайними пригодами Алі в країні Недоладії» зацікавилася Одеська кіностудія і планує зняти мультфільм. Книга друкувалася іспанською, німецькою, угорською, англійською мовами.

Галина Малик є також автором книг: «Пантлик і Фузя», «Пантлик і Фузя сперечаються», «Пригоди Іванка і Беркутка», «Як ти народився» та ін.

Рольова гра «Інтерв’ю з автором»

Учитель. Сьогодні до нас у гості завітала письменниця (У клас входить дівчина, яка грає роль письменниці, сідає за стіл; біля неї учень-кореспондент).

Група «Актори»

Кореспондент. Пані Галино, чому ви стали писати саме для дітей?

Галина Малик. Це пояснити неможливо. У мене є і книжки для дорослих. Насилу примусити себе щось написати не можу. Пишу тільки те, що мені диктується зверху. Починаю з першого розділу і закінчую останнім.

Кореспондент. Як ви почали писати?

Галина Малик. Пригадую, коли навчалася у 5-му класі, у школі був вечір, присвячений пам’яті Тараса Шевченка. Був оголошений конкурс на кращих читців. Я написала невеликий віршик, представила його на конкурс і отримала першу премію. Це мене, звичайно, надихнуло, і я почала писати.

Кореспондент. Скільки Вам було років, коли вперше вийшов друком Ваш твір? Як він називався і де був надрукований?

Галина Малик. Перший мій вірш було надруковано в обласній газеті «Закарпатська правда», коли мені було 14 років. Звався він «Осінь».

Кореспондент. Ваші перші твори  були присвячені вашим донечкам?

Галина Малик. Коли моїй старшій доньці  минуло сім років, я почала помічати, яка вона непосидюча: що не почне, то все кине. Мені хотілося, щоб дочка була більш зібраною, відповідальною. Я почала шукати в літературі твір, аби показати їй, що станеться, якщо ми не будемо доробляти до кінця свої справи, але нічого не знайшла. Так була написана казка «Незвичайні пригоди Алі в країні Недоладії».

Кореспондент. Яка ваша улюблена дитяча книга?

Галина Малик. Це «Аліса в Країні Чудес» Льюїса Керрола.

Кореспондент. Чому кажуть, що Галина Малик – це Ваш псевдонім?

Галина Малик. Тому що це моє дівоче прізвище. Прізвище мого тата. Я ж починала писати ще зі школи, тоді мене знали саме як Галину Малик. А потім я вийшла заміж і не захотіла змінювати прізвище в публікаціях. Хоча за паспортом моє прізвище Курій.

Кореспондент. Як відпочиваєте?

Галина Малик. Моє хобі – ловити рибу, плавати. Також люблю збирати гриби, яких у нас у Закарпатті багато. Страшенно люблю море і ліс.

Кореспондент. Що Ви побажаєте своїм читачам?

Галина Малик. Мати мету в житті.

Учитель. А тепер настав час для казки Галини Малик «Незвичайні пригоди Алі в країні Недоладії» — першою з трилогії захопливих пригод Алі. (Книжка друга –  «Подорож Алі до країни сяк-таків». Книжка третя – «Третя подорож Алі»)

– Про що розповідається в казці?

– Якою перед нами постає головна героїня казки? (Учні зачитують портрет дівчинки з ІІ розділу казки: «Те, що їй клали на тарілку, вона недоїдала. Те, що давали пити – не допивала. Почне малювати – кине, бо набридло. Почне щось ліпити з пластиліну – кине, бо нудно. Почне вишивати – кине, бо нецікаво. Навіть заплестися їй ні разу не вдавалось до кінця. Заплете одну кіску, а за другу не береться. Так і ходить цілий день – одна коса заплетена, друга – ні. Через це з нею завжди траплялися якісь неприємності»).

Учитель. А ось і Аля завітала до нас. (Заходить дівчинка: ластовиння на носі, дві кіски, одна з яких заплетена, друга ні)

Група «Актори»

Рольова гра (інсценізація)

Я – Галя. Але тато з мамою називають мене Алею. Я не люблю робити справи до кінця! Все мені набридає. Нещодавно я потрапила до країни Недоладії. Там я зустріла дивних мешканців. Я хочу додому (плаче). Допоможіть мені повернутися.

Бесіда

– Чому Аля потрапила до країни Недоладії? (показати карту країни) Знайдіть уривок і зачитайте.

– Як ви думаєте, чи правильно робила дівчина?

– Чому країна, в яку потрапила Аля називається Недоладія?

–       Хто живе в країні Недоладії? Розтлумачте походження її назви та мешканців.

– Чи можна сказати, що Аля відкладала на завтра те, що можна було зробити сьогодні? Це добре чи погано?

– Чи маєте ви спільні риси з Алею?

Фізкультхвилинка

Група – «Читці»

Читання казки в особах (розділ ІІІ).

Учитель. Діти, Аля хоче швидше повернутися додому. Але їй потрібно виконати дуже відповідальне завдання: сказати багатьом дітям про те, як важливо доводити до кінця будь-яку розпочату роботу.

Аля. Я обов’язково виправлюся. Я все зрозуміла, і більше ніколи не буду так робити.

Група – «Художники»

Рольова гра «У картинній галереї». (Учні, які підготували малюнки, розповідають, яких героїв казки або яку подію вони відтворили).

Робота з теорією літератури

Учитель. Художні твори бувають різних видів (жанрів). Багато жанрів ви вже знаєте. Пригадайте їх (казка, міфи, легенди, народні перекази, вірші, оповідання).

Сьогодні ви познайомитесь із новим жанром – повістю.

Отже, повість – це великий розповідний прозовий твір, у якому широко змальовано життя одного або кількох героїв протягом тривалого або важливого за подіями часу. Повісті властиві такі ознаки: прозова мова, великий обсяг, декілька героїв, розповідь про події. (Запис до літературознавчого словничка)

– Доведіть, що «Незвичайні пригоди Алі в країні Недоладії» за жанром – повість. (Написана прозовою формою, діє багато героїв, події відбуваються впродовж тривалого часу)

– Одним з досить цікавих жанрів дитячої літератури є повість-казка, яка на прикладі вигаданих ситуацій пропонує вам розібратися в стосунках людей, вчитися відрізняти погане від хорошого, оцінювати вчинки персонажів. Повість-казка створює вигадані світи, але при цьому дає можливість знайомитися зі світом реальним, його правилами та особливостями. Крім того, в повісті-казці діють вигадані герої, відбуваються чарівні події.

Персонажі повісті-казки найчастіше діляться на дві групи – тут є звичайні люди (як правило, діти), які живуть за звичайними законами і їх життя не віщує нічого особливого або незвичайного. Крім того, в повісті-казці діють також і чарівні персонажі, яких зустрічають головні герої, потрапляючи в казковий світ.

– Читаючи цей твір, ви, напевно, звернули увагу на незвичайних героїв твору. Назвіть їх. (Недороль Десятий, Недоштанько, Недоборода, Недовус, Недопопелюшка та ін.)

– А що ж наша головна героїня твору? Вона належить до реальних чи вигаданих персоніжів?

–       Як ви думаєте, чи зможе Аля повернутися додому?

Про це ви дізнаєтесь, прочитавши наступні розділи повісті.

Виразне читання казки (розділи ХІ – ХІІ)

Обмін враженнями від прочитаних розділів

– Про яку Державну Таємницю дізналася Аля?

– Чи можна цю таємницю вважати вагомою, вартою формулювання «державна»?

– Як це характеризує Недороля Десятого?

– Що буває за розголошення Державної Таємниці?

– З чого побудовано Недоладію?

V. Систематизація та узагальнення вивченого матеріалу.

Створення візитної картки книги

Назва твору	«Незвичайні пригоди Алі в країні Недоладії».
Автор	Галина Малик
Країна	Україна
Мова	українська
Жанр	Повість-казка
Видавництво	Вінниця: Теза; Соняшник
Публікація	2005
Художник-ілюстратор	Антоніна Лисиця
Кількість сторінок	128

Складання сенкану

1) Повість

2) Цікава, повчальна

3) Вчить, знайомить, захоплює

4 ) Повість – великий прозовий твір

5) Творчість

VІ. Підсумок уроку.

Учитель. Прийшов час прощатися з героями казки і повертатися з цікавої подорожі додому.

–  Що б ви взяли на згадку про цю мандрівку?

– Чи було цікаво читати повість і чому?

– У який момент за долю героїні ви переживали особливо?

– Які сторінки повісті хотіли б перечитати ще раз?

–  Чи запропонували б ви прочитати цю казку своїм батькам?

Ми з вами крок за кроком переходимо до завершення нашого уроку. Але не варто забувати про прохання Алі. Як же повернутися дівчинці додому?» (відповіді учнів)

Рефлексія

«Незакінчене речення».

–  На сьогоднішньому уроці для мене найбільшим відкриттям було… .

–  Інформація, отримана на уроці, дозволяє зробити висновок… .

– Сьогодні я дізнався…; навчився…; зрозумів…; змінив погляд на…; мені сподобалось... .

– На уроці мені було… .

– Удома  я розповім батькам (сестрі, брату) про... .

VІІ. Оцінювання

Наша мандрівка в казкову країну скінчилась,

всі ви, я бачу, дуже сьогодні втомились,

тож роздаю вам очікувану нагороду –

гарні оцінки за плідну й сумлінну роботу.

VІІІ. Домашнє завдання.

Вивчити теорію літератури; прочитати розділи ХІІІ – ХІХ; знайти елементи незвичайного; заповнити таблицю.

Фантастичне	Реальне

Список використаної літератури

1.     Авраменко О.М. Українська література. Підручник для 5 класу загальноосвітніх навчальних закладів. – К.: Грамота, 2013. – С. 99 – 139.

2.     Малик Г. Незвичайні пригоди Алі в країні Недоладії. – Вінниця: Теза; Соняшник, 2005. – 128 с.

3.     Програма для загальноосвітніх навчальних закладів. Українська література. 5 – 9 класи / Р.Мовчан, К.Таранік-Ткачук, М.Бондар, О.Івасюк, С.Кочерга, Л.Кавун, О.Неживий, Н.Михайлова. –  К., 2012.

4.     Шеретько Ю. Галина Малик: «У дитячій літературі немає заборонених тем»: [Інтерв’ю] / Ю. Шеретько // Друг читача. – 2006. – №1, січень. – С. 4.

5.     uk.wikipedia.org

6.     www. wz.lviv.ua

РОЗДІЛ ПЕРШИЙ,
у якому починаються чудеса

Аля грюкнула кімнатними дверима і притулила долоні до гарячих щік.
Ой, як соромно! Як негарно все вийшло!
Ще місяць тому надумала вона вишити рушничка для бабусі, до її дня народження. І нитки підібрала, і рушничок білий знайшла, і навіть перший хрестик зробила. А потім їй усе набридло.
Дівчинка відіклала роботу й подумала: «Завтра дошию!» Назавтра часу у неї не знайшлося. А згодом вона й зовсім забула про вишивку. Їй навіть здалося, що рушничок давним-давно вишитий!
Тому, коли сьогодні всі поздоровляли бабусю, Аля була певна, що дарує рушничка з вишитими червоними півнями.
Бабуся розгорнула пакунок, і тут всі побачили біле полотно з маленьким хрестиком у куточку та лялечку червоних ниток.
— Що це? — здивувалася бабуся.
Це... це... вишиваний рушничок... — ледве вимовила Аля і почервоніла, як ті нитки.
А тато глянув на неї й стиха мовив:
— Ех ти!
І тоді Аля втекла до своєї кімнати.
Ох, як негарно все вийшло!
Потроху дівчинка заспокоїлася. Вона чекала, що за нею от-от хтось прийде, бо час сідати до святкового столу! Але ніхто не прийшов. Спочатку Алі стало нудно, а потім вона розсердилася. «То ви такі! — сказала вона сама собі. — Ось візьму голку і навишиваю вам сто півників, щоб ви не думали!..» 
— Цілих сто! — голосно промовила вона.
— Еге ж, рівнесенько сто! — повторив хтось за її спиною. Першої миті Аля зраділа, бо вирішила, що по неї таки прийшли. Але таким голосом ні тато, ні мама і ніхто з її знайомих не розмовляє! Він був якийсь неживий, безбарвний і дуже неприємний — ніби цвяшком дряпали по склу.

Аля обернулася і...
— Хто тут? — прошепотіла вона.
На плінтусі сидів маленький чоловічок у довгому, майже до п’ят, піджачку з широкими кишенями. На голові у чоловічка червонів ковпачок. А на ногах у нього були величезні черевики із червоними шнурівками.
Аля заніміла. А чоловічок поважно вийняв з однієї кишені окуляри, з другої — якогось папірця і почав уважно читати, водячи по рядках вказівним пальцем.
— Так, так, усе правильно! — задоволено мовив він. — Сьогодні ця дівчинка не завершила соту справу. Якраз стільки, скільки треба...
Чоловічок не доказав, бо Аля вже встигла на той час отямитись. Вона запхнула у кишеньку нитки, які ще тримала в руці, і хотіла накрити чоловічка долонькою, наче коника. Але він побачив занесену над собою руку — і вмить опинився на люстрі. Зручно вмостився на краєчку, звісивши ноги у величезних черевиках.
Аля задерла голову і з цікавістю чекала, що ж він робитиме далі.
А чудернацький гість тим часом змахнув руками і швидко-швидко щось забурмотів собі під носа. Аля прислухалась і почула дивні слова:

 

«Недо-роби!  Недо-пиши! Недо-почни!  Недо-лиши! І недо-їж! І недо-ший! І в Недоладію  Мерщій!»

 

Чоловічок задоволено потер руки. Потім зняв з лівої ноги черевика і почав засовувати його до кишені.
Черевик помістився, однак носком діставав самісінького підборіддя дивного чоловічка.
Тоді отой чоловічок, наче коник, стрибнув на підлогу, тупнув ногою і... зник!
Раптом щось підхопило Алю, й вона миттю вилетіла у розчинене вікно...